7.2 Так вирішила Олена

Як кращим спеціалістам, після отримання дипломів їм дозволено було самим обирати місце майбутньої роботи. І Аркадій вирішив, що найкраще їм поселитися у селищі біля великого припортового міста.

- Там радгосп – мільйонер, - бадьоро пояснював він Олені. – Ти не уявляєш, як гарно ми заживемо. Спочатку побудую двоповерховий будинок: на нижньому поверсі буде кухня, велика вітальня, ванна, на другому -  спальні, наша та дитячі, а у підвалі – гараж і винний погріб. У дворі розташуємо літній будиночок для гостей – із великою піччю; розіб’ємо сад, насадимо яблунь, черешень, смородини, малини - аби наші діти мали доволі ласощів.

- А я посаджу троянди, - й собі мріяла Олена. – Буду сидіти із келишком шампанського і милуватися квітами.

Відразу ж після аборту вона почала вживати спиртне.

- Мені потрібно трохи розслабитися, - пояснювала Аркадію щоразу, коли заставав напідпитку. – Ти не уявляєш, який це жахливий біль. Це було вперше і востаннє, я більше ніколи на таке не піду.

- Згоден, ти будеш народжувати, скільки зможеш.

Тільки ж час не зміг залікувати рани – а кількість випитого зростала. Гроші у них були, і Олена купувала собі хороші вина; згодом почала палити. Краса її від того не в’янула, успіхи не маліли, і Аркадій дивився на невинну забавку дружини крізь пальці. Тим більше, що після приїзду в село, очоливши чотири будівельні бригади, Аркадій швидко навчився видобувати з того зиск – нишком перевозив та збував «наліво» цеглу, камінь, цемент, дорогі фарби та метал. За отримані кошти таки звів двоповерховий будинок, купив недорогу «Ниву» - аби багатство не кидалося в очі, зодягнув дружину в шовки та в хутра, накупив золотих прикрас…

Усе в них було чудово, аби ж тільки не це: Олена не могла мати дітей. Спочатку вони надіялися, що все станеться само собою – ще ж молоді, здорові, обожнюють один одного - і лелека не забариться принести в їх дім немовлятко.

 Але – минув рік, другий, третій...

- Ех, хотілося б мені, щоб по цих килимах гупали маленькі ніжки, - якогось вечора, заставши дружину п’яною біля телевізора, необачно обмовився Аркадій. – А то прийдеш додому – пустка.

- І що? Думаєш, я б цього теж не хотіла? – бовтаючи у пляшці залишками спиртного, Олена намагалася побачити, чи є ще що влити до кришталевого келиха.

- Може, якби ти так багато не пила?

- Ну то й не буду! Але… Думаєш, вино може завадити вагітності? А от і ні! Колись моїми сусідами були гіркі п’яниці, але вони мали купу дітей.

- Але ти спробуй не пити.

- Гаразд.

Та тільки Марно Олена утримувалась від пляшки – їй це пішло на зло: звикла постійно пити, тепер вона зробилася похмурою й дратівливою, а бажана вагітність не наставала.

- Треба пройти обстеження, - вирішив Аркадій. – Поїдемо до обласної лікарні, друг порадив мені хорошого гінеколога.

- То ти вже почав скаржитися на свою проблему друзям? – скипіла Олена. – Коли тобі треба – перевіряйся сам, а я здорова.

Після цієї розмови вона знову запила, та так гірко, що Аркадій змушений був звертатися до лікарів.

Таки пройшовши обстеження, Олена дізналася про свій невтішний діагноз – вона безплідна.

- Але можна спробувати спеціальне лікування, - порадив їм лікар.

І ще п’ять років Олена їздила по найкращих клініках Союзу, двічі на рік відпочивала у санаторіях та зверталась до ворожок та знахарок.

Увесь цей час вони не втрачала надії. Аркадій був турботливим та ніжним, і, прокручуючи оборудки із грішми, ніколи не забував приділяти увагу дружині.

- Сорок тисяч пішло коту під хвіст, - із досадою повідомляв він за вечерею Олені.

- Що сталося?

- Та… тиждень тому необачно позичив гроші одній хороші людині, а сьогодні той чоловік помер, інфаркт.

- І що будеш робити?

А що? Нічого. Як прийшло, так і пішло! Зароблю більше.

Їх ніколи не хвилювали гроші, мали їх пре достатньо, і коли Аркадій дізнався про новий метод штучного запліднення –  запропонував Олені.

- Я не проти, - відразу ж погодилася жінка.

- Потрібно буде поїхати до столиці.

Щоб ембріон зміг закріпитися в тілі Олени, їй довелося пройти кілька курсів досить потужної гормональної терапії.

Бажана вагітність так і не настала, але лікування спровокувало в Олени важку депресію, під час якої вона мало не наклала на себе руки.

- Головна проблема вашої дружини в тому, що вона не зможе мати дітей, а їй це аж занадто болить,  - пояснив Аркадію лікар-психіатр.

- Який же вихід?

- Аби повернути бажання жити, раджу взяти дитину з сиротинця.

Так вони й зробили.

 Коли Олена повністю вилікувалася, поїхали вони до будинку маляти.

Довго придивлялися до крихіток, що гралися в кімнаті на килимку.  

- Як тобі ця маленька? – запитав Аркадій.

Йому із першого ж погляду сподобалась чорнява й кучерява дівчинка, що не відводила виразних карих оченят.

- Гарненька…

- Та де гарненька! Вона просто твоя копія, така красуня.

- Але ж ти хотів сина.

- Хотів… та яка різниця хто це буде? Ти тільки поглянь, як дівчинка на нас дивиться, – а потім звернувся до няньки: - А можна мені взяти на руки цю дитину?

- Взагалі-то, не можна, - твердо відрубала жінка.

- Ми так далеко їхали… Подивіться, це ж наша донечка.

- Маленька й справді вражаюче схожа на вашу дружину. Беріть.

Притиснувши до себе маленьке тільце – Аркадій більше нізащо не захотів відпускати її від себе. Дівчинка ж міцно обвила його шию пухкими ручками.

- Ти ж не проти, щоб ми забрали додому донечку? – допитувався він у Олени, яка втомлено посміхалася, витаючи у своїх думках.

- Якби ж я тоді не зробила аборт, - нарешті вона змогла вголос сказати те, що мучило її усі ці роки, розридалась і вибігла з кімнати.

Аркадій знайшов Олену заплаканою у дворі на лавці, вона міцно стискала долоні й ритмічно хитала головою, бурмочучи одне й те саме: