Оповідання 7.1. Так вирішила Олена

Аркадій зустрів Олену в інституті. І що ж то була за прехороша дівчина! Волосся довге, кучеряве, виблискувало міддю; очі великі мигдалевидні, карі із медовим відливом, ховалися під довгими пухкими віями, чорні брови гордовито заломлені; сама ставна, рум’яна, показна, весела. Та й він – їй під пару: широкоплечий, кремезний, запальний.

Іще з дитинства так повелося – за що б Аркадій не взявся, все так і горіло в його руках: назбирав у лісі опеньків, відніс додому, а лишки – продав старенькій сусідці, на вторговані гроші купив вудку; наловив риби – поніс на базар; розкумекавши, що не всі мають час на череду, зголошувався за невеличку плату пасти сільських корів.

Свій перший велосипед Аркадій купив собі сам; сестрі Насті подарував сережки.

Він ніколи не припиняв шукати підробітків, і коли в гуртожитку друзі після вечері лягали спати, нашукував собі роботи.

Із Оленою вони почали жити разом на третьому курсі. Оформили все законно – пішли до загсу, розписались, відгуляли студентську вечірку, а в селі - весілля, зняли окрему кімнату.

Тільки його сестра була проти, бо досі значну частину зароблених коштів він віддавав їй – аби купляла собі всілякі дівоцькі витребеньки, тепер же у Насті з’явилась суперниця, і вона навідріз відмовлялася сприймати братову.

- Ти ще такий молодий, для чого тобі ярмо на шию? – вичитувала Настя братові, коли вони зоставалися тільки удвох.

А Олені тим часом нашіптувала:

- Ви хоч не спішіть із дітьми, бо все життя полетить шкереберть.

Сама ж Настя заміж не збиралась, і хоч була, за сільськими мірками, старою дівою, вернула від парубків носа.

- Якщо зустріну когось, хто буде хоч трохи схожим на мого брата, то, може, ще й подумаю, але де знайдеш іншого Аркадія? – пояснювала вона цікавим.

- Маю тобі щось сказати, - якогось ранку Олена не сіла звично до столу, на якому стояв сніданок – господиня вона була чудова, вставала вдосвіта і, ще до пар встигала напекти та наварити на цілий день. – Тільки вислухай мене уважно.

- Давай, – поспішаючи наколоти на виделку яєчню з салом, Аркадій розмірковував, куди краще податись – до інституту на пари, чи на зустріч із знайомим, що пропонував підзаробити на будівництві.

- До отримання дипломів зостається трохи менше року.

- Так…

- І це для нас, на даний час, головне. Потім треба буде влаштовуватись на роботу, шукати дім і все інше…

- У нас усе буде по плану, Оленко, чому ти хвилюєшся? – помітивши незвично напружений вираз на обличчі коханої, вирішив підбадьорити її Аркадій, посміхнувся. – Спочатку диплом, потім робота, потім житло, машина, син… ні, дві доньки і син, обов’язково.

- Так от, про дітей, - Оленка напружилася ще більше, її червоні повні вуста стиснулися і перетворилися на нитку. - Я вагітна.

- То це ж чудово!

Аркадій радісно скочив з-за столу та, ухопивши Олену в обійми, відірвав її від полу, закружляв.

- У нас буде син! Як же я люблю тебе, Оленко! Ти у мене найкраща в світі!

- Зачекай… - обличчя Олени залишалося стривожено-похмурим. – Я ж просила… вислухати мене до кінця.

- Я тебе слухатиму довіку.

- Мені потрібно зробити аборт.

- Як?.. Ти що? Мерщій сплюнь, забудь, що про таке сказала. Не хочу й чути. У нас буде син.

 Аркадій знову кинувся до Олени; вона ж відсторонила його твердою рукою.

- Тобі легко таке казати, - пробурмотіла вона, відходячи назад. – А в мене буде диплом з відзнакою… може бути, якщо я нормально здам сесію та захищу дипломну роботу «на відмінно», в іншому разі…

- Та в тебе і так буде червоний диплом, – ніяк не міг погасити посмішки Аркадій. – А якщо і не буде – то що? У нас буде син, або донька, і це головне.

- Син у нас буде, звичайно, тільки не зараз, а тоді, як ми закінчимо навчання і нормально влаштуємося.

- Забороняю… Ти чуєш? Я забороняю тобі йти до лікарні, щоб… ех, не хочу навіть вимовляти того мерзенного слова.

- Краще б я тобі нічого й не казала, - нарешті приречено зітхнула Олена. – І твого дозволу мені не потрібно. Я просто хотіла попросити, аби ти прикрив мене на парах, поки я… поки я пройду процедуру.

- Оленко, ну чому ти так?

- Я вже все вирішила. Це моє тіло, моє життя, і я не хочу, аби ця прикрість попсувала всі наші плани.

Хоч як був проти Аркадій, які тільки аргументи не наводив, але рішення Олени було непереборне, і за тиждень вона повернулася додому бліда та квола.

- Невже?.. – тільки й видихнув він і ніжно обійняв свою непокірну жінку. – Ну що ж, одужуй.