6.2. Любі наворожила ворожка

Разом із іншими дівчатами її поселили в робітничому бараці. 
В кімнаті жило по кілька душ. Залізні ліжка, стіл, тумбочка, забиті у стіну гвіздки та одна шафа на всіх.
 Приміщення отоплювалося грубкою.
Після роботи дівчата спішили до бараку – тут їли, відпочивали, розважались. В основному співали, або розповідали одна одній про те, як жили вдома, про своїх рідних. Часом до кімнати заходили й хлопці - жартували, залицялися до дівчат, приносили гостинці, запрошували у неділю на танці до місцевого клубу. Але жоден із них на Любу геть не глянув, немовби її й не було.

-    Дівчата, а ходімо сьогодні ввечері до московки Ксені, - якось запропонувала Настя, чорноока й довгокоса красуня з Волині. – Попросимо, щоб поворожила нам на долю.
У селищі, де працювала Люба, всі знали ту Ксеню. Ще не стара огрядна молодиця аж пашіла здоров’ям. Позаочі її називали відьмою, але великого й добротного будинку не цурались. Дівчата, та й хлопці, часто бігали до неї за порадою. Ксеня кидала на карти, могла відкачати яйцем уроки й відшептати пристріт. А ще уміла приворожити пару, тільки ж за таку послугу московка брала гроші, за все інше їй приносили подарунки – хто цукерки, хто вино, хустку, чи й навіть хліб.

Ксеня зустріла гурточок дівчат біля воріт, привітно посміхнулась.
-    Ну что, красотки, пойдем-погадаем? 
Сама рушила вперед - дорідна, у довгій рясній спідниці, замотана в шерстяну хустку із китицями.
У хаті московка провела гостей до великої кімнати, пірнула в бічну комірку, засунула за всіма ситцеву завісу, сіла за стіл. Дівчата рядочком примостилися напроти на лавці, повикладали на скатерку гостинці, затамували подих, а очі сяють.
 Ксеня вийняла із шухляди колоду карт, запитально обвела поглядом обличчя.
-    Кому будем гадать?
-    Мені, - першою зголосилась Настя.
- Ой, девонька, ждет тебя большое счастье. Влюбится в тебя молодец и заберет к себе домой. И будете жить весело, строить свой дом и растить детей.

Коли ж черга дійшла до Люби, вона засовалась по лавці, присоромлено опустила додолу погляд – не взяла з собою жодного подарунка, не планувала витрачати на дурничку гроші.
-    Мені ворожити не треба, - тихенько буркнула вона.
-    А это отчего же? Боишься, что ль? Да ты не бойся, девица!  Если что плохое выпадет, так все равно случится. 
- Ну… а якщо случітся, то яка із того польза?
- Хм… какая? Я же ведь и помочь смогу, - підморгнула чорною бровою Ксеня.
- Справді поможете?
- А ти пораспрашивай людей, тетка Ксения никому еще не наврала.
- Аби лише не наврали.

Розкинувши карти, московка уважно поглянула на Любу, примружила повіки.
-    Вижу, незавидная у тебя судьба, девка. Нет возле тебя ни одной родной души. Одна-одинешенька ты в этом мире. Что, неужто сирота? 
-    Так, я сирота… - Люба була здивована - звідки чужа тітка дізналася про неї правду.
-    Давай поглядим на будущее… Ох, не хочу пугать, но одиночество тебе выпадает и на всю последующую жизнь, - карти лягали то навхрест, то віялися колом, а Ксеня читала у тому знаки. – Не везет тебе в любви, да, милая?
-    І справді не везе.
- Нет возле тебя кавалера.
 - Наче я про те сама не знаю. Ви краще скажіть, що мені робити?
-    А ты, видать, хочешь замуж?
-    Та хто ж не хоче! – Любі перехопило подих. – Тільки ж, у мій бік ніхто й не гляне, хлопці мене наче не бачать.
- И в этом сложном деле я могу помочь, не одному состряпала судьбу. Но необходимо твое желание.
Люба поглянула на дівчат, затамувавши подих, ті спочатку  уважно слухали московку, тепер дивилися на неї.
- Та ні, мені не треба…- протягнула вона. – Я якось і без цього проживу.
- Ну ж бо, Любко, наважся, - підбадьорювала її Настя. 
- Так і просидиш увесь свій вік у дівках.
- Не нужно ее упрашивать, девушки, ведь все равно без ее согласия ничего не выйдет.
А Люба раптом пригадала, як у своєму селі від старших жінок чула розповіді про страшні наслідки привороту. Що за те потім потрібно буде розплачуватися щастям майбутніх дітей, чоловік все рівно покине, а душа потрапить прямісінько до пекла…
-    Та я… боюся гріха.
-    Нет так нет, как пожелаешь. Но если передумаешь, приходи.