4.4. Полюбив би, але...

Наступного ранку у неї боліла голова. Поглянувши у дзеркало, Валерка тепер побачила у ньому всі свої недоліки: ну так, спочатку ніс, потім – занадто великий рот.
- Наче вареники, - казали про такі вуста люди, в селі.
А ще - коротке, вигоріле на сонці волосся стирчало їжачком, полущена шкіра, веснянки, занадто світла зморшка між густими широкими бровами, довгі, мов у корови, вії.
Перед очима відразу ж виник образ Івана, коли він пильно дивився їй в обличчя, тоді він міцно тримав її за талію, дихав цигарками, від нього чимось дивним пахло…
-    І це він бачив мене таку? – похмуро дивлячись крізь простір, шепотіла сама до себе Валерка. – Оце таку?... Який жах! Я жахлива потвора…
Щось неймовірно скоїлось з Валеркою відтоді - то їй хотілося плакати, а то сміятись; щойно вона себе ненавиділа, а тут уже милувалася своїм широким ротом і думала, як би було чудово, аби Іван поцілував у вуста. Їй навіть захотілося відростити довге волосся, аби збирати його у хвостик і вимахувати точнісінько так, як це робила відмінниця-Любка, в яку були закохані майже всі однокласники. Аби це волосся віялося за вітром, коли вона їхала б на мотоциклі.
- Я б оділа на голову шлем, а волосся собі тріпотіло… - шепотіла і не боялася, що хтось почує: ставала сама собі за найкращу подружку.
Одна біда – ніхто Валерці не відповідав. 
-    Та їх всіх і не треба було, аби тільки Іван… - провівши рукою по шиї, вона прилизувала чубчик на бік, прикривши долонею ніс, дивилася на своє обличчя в профіль, посміхалась. – А що, так навіть геть непогано.

Того ранку їй потрібно було поїхати в інше село до бабусі, завезти пиріжків, які мама напекла ще звечора. Вскочивши у спортивні штани, Валерка натягла на голову мотоциклетний шлем зі склом, защебнула під підборіддям пряжку; пиріжки поклала на багажник, сіла, вдарила по педалі газу.
Як же було приємно мчати польовою дорогою! 
Дощів не було давно, дорога курна, рівненька, ніде нікого. Валерка витиснула із мотоцикла найбільшу швидкість – і вже, здавалось, не їхала, а летіла, не торкаючись колесами землі.
 Ось і перша полоса, за якою дорога підіймалася угору; вона ще трохи піддала газу, «Юпітер» заревів - перед очима мигнули вирячені очі Максима, його перекошений від страху рот…
Ніхто із них так і не зрозумів, як то сталося. Від удару Максим підлетів на своєму «Мінську» вгору, а потім - у поле, прооравши в сухому поросі глибокий рів, а Валерка із усього розгону врізалася у дерево й втратила свідомість.

У лікарні довго не могли зняти шлем, аби звільнити голову, його довелося розрізати його ножівкою.
-    Носом розбила скло, -  ойкала медсестра швидкої допомоги, -  тільки дивом не захлинулась кров’ю. Хіба ж так можна ганяти?
Цього разу операцію робили в Києві, та все рівно, на обличчя страшно було дивитись. А ніс то й взагалі перетворився на темно-сизу гулю.
-    Доїздилась, - схлипувала над ліжком Оля, погладжуючи Валерку, яка щойно прийшла до тями після складної операції – кістки обличчя були роздроблені вщент, і їх довелося скріплювати пластинами. – Та нехай він буде проклятий, той мотоцикл! Як повернуся додому, розіб’ю його на друзки, спалю!
Валерка тільки мовчки дивилася у стелю.
Коли приїхала додому, кілька тижнів не виходила із хати, щодня із острахом та надією зазирала до дзеркала –  а що як рубці поменшали? а ніс посвітлішав і стух? 
Проте – минали місяці, а обличчя все так само залишалося потворним.
-    Не ніс, а сливка, – спробував по-дурному розвеселити доньку Роман. – Ну, чого похнюпилась? Головне, що жива зосталась і не покалічилась.
-    Сливка, кажеш? – із Валерчиних довгих вій рясно закапотіли сльози.
-    Та що ти нюняєш, як сопливе дівча? Ти ж пацан!
-    Ні, я дівчина, тату…
-    Ото ще. Зовсім розклеїлась і втратила форму. Чого я тебе навчав? Вище носа, пацан.
-    Я не пацан…
-    Романе, схаменись, - Оля намагалася привести чоловіка до тями. – А я ж відразу знала, що ці ігри у доньку-сина не доведуть ні до чого хорошого. І ось, нате вам, що вийшло. Занапастив дитину, покалічив.
-    Із лиця воду не пити, - хмикнув Роман. – Були б кістки, м'ясо наросте.

ВІД АВТОРА: сподобалася історія - підтримай коментарем.