3.6. Фаїна була найкраща

Щойно Фаїна закінчила другий курс інституту – відгуляли весілля. Брезентовий намет вдома не ставили, це чи не вперше було в селі, що молоді після розпису поїхали не додому, а в ресторан.

- Не треба лякати сватів, - сказала Леся, - вони інтелігентні люди. А як влаштуємо гулянку у нашому дворі, то звідусіль понасходяться баби й п’яниці, буде крик і гам, а треба, щоб усе було культурно. Та й доця у нас одна, золота дитина, немає що грошей жаліти.

 Так і зробили.

Найняли автобуса і до району поїхали лишень запрошені родичі, найближчі сусіди і найавторитетніші колеги по роботі.

 Плаття для Фаїни привезли аж із Москви, на голові замість вінка була корона, на ногах – лаковані чобітки на шпильці, білі і блискучі, руки сховані у мереживні рукавички.

- І як така красуня могла вирости в селі? – оглядаючи тоненьку постать Фаї, її довге доглянуте волосся і чисте фарфорове личко, дивувалася свекруха.

- Але ж і жених під пару, - уміло підлещувалася Леся.

- Перепиваємо десять тисяч рублів, два перських килими, сережки із діамантами! – гордо вигукнув тато, коли дійшла черга до Фаїних батьків.

- Тридцять тисяч рублів на книжці, кришталева люстра, фарфоровий сервіз, пухова перина, чотири подушки і два постільних набори! – неабияк здивувала гостей баба.

- А ми даруємо дві путівки на море! Там молоді проведуть свій медовий місяць! – обдарували невістку з сином Юрині батьки.

  Наступного ж дня пара поїхала до Криму, де для них на два тижні було заброньовано номери люкс у найкращому готелі.

Коли Фаїна із Юрою повернулися із Криму, у обох сяяли від щастя очі.

- Ми вирішили, що Фаїна більше не поїде до міста, - зять із порогу повідомив тестя й тещу.

- А як же інститут?

- Не хвилюйтесь, вищу освіту Фаїна матиме. Вона переведеться на заочне відділення.

- От і добре!

- Вже відсьогодні ми будемо жити у себе вдома, - Юра допомагав збирати та пакувати речі дружини.

 До вечора у колись холостяцькій квартирі Юри кипіла робота, і на ніч молоді зосталися тут.

- Яка ж я щаслива, мамо! – наступного ранку Фаїна якраз устигла до сніданку. – Юра такий чудовий! У нас у селі таких хлопців немає, принаймні, я не зустрічала! Ви були праві!

- От і слава богу! – баба навіть перехрестилась до ікони. – Тепер мені можна й помирати.

- Оце ще?! – здивовано подивилась на неї Леся. – А хто буде правнуків бавити? У мене слабке здоров’я, а ти, мамо, уже спеціалістка. Он яку онуку виростила!

 Віталій повернувся в село за місяць.

- А бач, як могло б бути, - поки Юри не було вдома, до Фаїни прийшла баба і тепер поважно сиділа за столом, пила чай із фарфорового сервізу та переповідала найсвіжіші сільські плітки. – Той, твій отой Віталій, кажуть, що п’є горілку безпробудно. Кажуть, уже кілька разів побився, за дівчат. Гуляє напропале. Оце як могло б бути, аби не… Оце б ти голову встромила! Пропала б ти, а ми з тобою.

- Бабуню, не треба мені розповідати про Віталія, - спохмурніла враз Фаїна. – Може, це через мене він і п’є…

- Ага, дурень завжди знайде причину в комусь іншому, - відмахнулась баба. – Чи він за тебе заплатив, чи ти була йому за жінку, га? Така його натура гнила, от і вилізла тепер назовні. Нормальний би хлопець зрозумів ще зразу, що ви із ним не пара, а то понапридумував собі усякого, а тепер сходить із розуму.

- Бабуню, досить уже! – гарикнула Фаїна і несподівано гірко розплакалась. Відвернулася до вікна і закрила руками обличчя.

- О, а це ще що таке? – баба від подиву округлила очі. – У тебе все гаразд, маєш свій дім, гарного чоловіка, повинна тепер радіти, що уникла страшної біди. А вона – плаче…

- Не терзайте мені серця! Наче ви ніколи не були молодою…

- В тім то й справа, що була, і знаю, як то воно в такому ділі помилитись. Але на щастя, твій дід, а мій чоловік, царство йому небесне, дуже вчасно помер. І я такого «щастя» за ним зазнала, що вже більше ніколи не хотіла заміж виходити. А матері твоїй повезло, і тобі – в тому є й моя заслуга, бо ви послухали мою науку, от Бог і вберіг, і благословив.  Бо якби ти була зв’язалась з тим Віталієм, то щастя вже б не було ніколи і нікому…

- Дуже прошу, замовкніть!!! – перебила Фаїна бабу.

- Ну-ну, мовчу вже, а ти забудь. Тобі треба бути спокійною.

- Як не будете щодня нагадувати про мою зраду, то буду спокійна!

 Іще й року не минуло – а Фаїна мала сина. І такий же гарний уродився хлопчик!

 Щойно забрали із пологового будинку – та й передали з рук у руки: від ранку й до обіду дитину бавить баба, Фаїнина мама, від обіду й до вечора клопочеться сама Фаїна, а тільки смеркне – аж до сходу сонця Тарасика колише його прабаба Ніна.

- Ото задав нам всім роботи! – радіє тато Юра. Повертається з заводу – а вдома гарно й тихо, дитина заколихана, усміхнена дружина й вечеря на столі.

І так тривало майже рік. А потім щось надумалось Фаїні, і почала вона проситися до міста на навчання.

- Мені лишень три роки залишилося довчитись, - як тільки ляжуть спати, вона вже й проситься у Юри. – Ти ж перед весіллям обіцяв моїм батькам, що я закінчу інститут!

- Далося тобі те навчання! Он син росте, ним і займайся, - відмахується Юра. – Невже тобі мало клопотів удома?

- Мені нудно! Я крім чотирьох стін більше нічого не бачу!

- Коли хочеш, підемо в кіно, а влітку поїдемо на море.

- Але я хочу бути вчителькою! – таки не здається Фая. – Це мрія всього мого життя!

- Не розумію, для чого це тобі…

- Я дуже прошу! Наполягаю!

- Дитина ще мала, як ти покинеш?

- Тарасика мама із бабою доглянуть. Та й вчитимусь заочно – місяць літня сесія, потім зимня, рік за роком – і матиму диплом.

 Фаїна просила, благала чоловіка, та таки і вмовила. Як відсвяткували Тарасикові роковини, вона зібрала сумку та й гайнула до обласного центру на науку.

 А потім час і правда збіг дуже швидко. Отримавши на руки червоного диплома, Фаїна віднесла малого батькам, а сама влаштувалася до школи вчителькою.