3.4. Фаїна була найкраща

Молодого та перспективного спеціаліста, що приїхав по розподілу в село, відразу ж призначили замісником головного інженера на цукровому заводі й надали квартиру.

- Оце я розумію жених! – наслухавшись від чоловіка про працьовитість та розум нового підлеглого, Леся поставила собі за мету якнайшвидше оженити його з донькою і якось підняла це питання на сімейній раді, за вечерею.

- Але ж він ще не бачив нашої Фаїни, що як вона йому не сподобається? - вагався тато.

- Головне, аби він сподобався нашій донечці! Такий красень! Ще молодий, а вже має свою хату, машину, і батьки у нього, мабуть, теж не бідні! Треба дітей познайомити, і то не відтягувати у довгий ящик, бо в селі дівчат багато, думаю, що є такі, що вже почали будувати стосовно нього любовні плани. Але Юра… Юрій Васильович має бути наш! Ти тільки уяви, батьку, як буде добре: Фаїна вийде заміж за поважного чоловіка, повернеться в село, буде жити поряд, біля нас, потім народяться онуки… Як ми колись… Наша дитина буде щаслива й забезпечена, а ми будемо нею тішитися.

- О, ти вже наперед не забігай.

- Треба забігати! – Леся не могла всидіти на стільці, схопилася із місця і заходила нервово по кімнаті. – Бо від того, за кого наша Фая вийде заміж, залежатиме усе її життя. А вона у нас дівчинка наївна, чиста.

- Так, чиста...

- Та ще й той Віталік! Хоч що я їй не говорю, як не переконую, а таки мені здається, що вона йому все ще пише листи.

- То недобре...

А ти уяви, батьку, що буде, як той невдаха повернеться із армії? Я так цього боялася й боюся... Аж тут – Юрій Васильович! Ти маєш щось зробити, бо мої нерви не витримають.

- Фаїна ще вчиться в інституті, - нагадав Борис.

- Велике діло інститут!!! – закотила очі і сплеснула руками Леся. – Для жінки найкращий інститут – це хороший чоловік, багатий і перспективний. От я, наприклад, жодних інститутів не закінчувала, але мені того й не потрібно, бо в мене є ти! А моя найкраща подруга, дарма що вчилася краще від мене, має той чудовий диплом, тепер працює в клубі прибиральницею, бо вийшла заміж за ледаря і п’яницю!

- Це ж вона була бібліотекарем, але дуже вдало пішла в декрет, аби ти вийшла на її місце. Якби не моя посада…

 - Отож! Бо хоч і отримає наша Фаїна диплома, а як зв’яжеться із якимось бездарем, то все життя її піде шкереберть, і наше теж, до речі, і наших онуків... І заради цього я ростила свою дитину? – Леся почала голосно схлипувати, втираючи очі кінчиком фартуха. - І той Віталій, чорти б його забрали!!!

- Якщо той хлопець такий хороший, то чого б і правда не познайомити його із нашою Фаїною? – докинула свого слова й баба. – Бо воно таке, дівоче. Глядіть, щоб не було пізно.

На тому й порішили.

 І як приїхала Фаїна на вихідні - на вечерю був запрошений Юрій Васильович. Прийшов у костюмі та краватці, напахчений парфюмом, приніс коробку дорогих цукерок і аж два букети – квіти для мами та бабусі, Фаїні ж простягнув невеличкий пакуночок.

- Що це? – із подивом розгорнула вона папір. Там лежала книжка – Олександр Дюма «Дві Діани». – Ой, яка чудова! Я так люблю читати!

- Знаю, мені твій тато щодня про тебе щось розповідає, я вже, здається, знаю тебе краще за рідну сестру.

- Справді?..

Фаїна спочатку не підозрювала, для чого той Юра прийшов до них додому. Ну, татів співробітник, підлеглий, замісник; у селі нікого не знає, друзів нема, то чому б їм не познайомитися і не провести гарно час, не поспілкуватись, тим більше, що стільки спільних тем мають для розмов.

- Тату, Юра… Юрій Васильович – твій товариш? – запитала, коли той уже пішов.

- Можна й так сказати. Хоча, для товариша він надто молодий, це для мене. А от ви  із Юрою могли б і подружитись, він цікавий хлопець, порядний, вихований.

- Оце б я ще не дружила із хлопцями! Таке придумав.

- То ж чому? Поговоріть, поспілкуйтеся. Можете й в кіно разом піти, або на танці… Хоча, ні, тут у нас такі хлопці, що можуть скривдити. Але - десь прогулятися, поїхати разом у район… Гадаю, у вас будуть спільні теми для розмов, Юра любить читати, теж має вищу освіту.

- Я ще не маю, - нагадала Фая.

- Матимеш, обов’язково. Я от про що… Треба, аби ви познайомилися з ним ближче.

- А це для чого? – Фаїна пильно поглянула на тата.

- Ти вже не маленька! – мама увійшла із двору, у пелені – десяток свіжих яєць. – І маєш розуміти, що не все життя житимеш із нами, колись доведеться й тобі мати свою сім'ю.

- Але Віталій…

-  Хоч як би ти не хотіла, але вийти заміж за Віталія ми тобі не дозволимо!!!

 - Ну чому, мамо?.. – майже застогнала Фая. – Він не гірший за інших, чому ви так в’їлись на нього? Невже Віталій вас чимось скривдив, чи його батьки? Чому ви так його ненавидите, я не розумію!

- Маєш зрозуміти, - мама виклала яйця на стіл і сіла, склала перед собою руки. – Ти хоч і живеш у селі, але ми ніколи не дозволяли тобі працювати. Ти ж нічого не вмієш робити. Навіть курки не годна нагодувати, не те що сапати город чи видоїти корову. А коли б довелося вийти заміж за сільського хлопця, то мала б те все робити. Чи ж ти зможеш?

- Зможу!!! – зі сльозами на очах вигукнула Фая.

- Зможеш… Але чи воно тобі потрібне… - зітхнув тато. – От чого б чого, але щоб моя дитина бабралася в гною й болоті, я того не дозволю. Ми із матір’ю душу у тебе вклали, життя свої поклали на те, аби ти виросла такою, як є…

- Ми тобі бажаємо щастя! І це щастя – поряд.

- Юра?..

- Він! Кращого чоловіка для тебе годі й шукати. Будеш жити із ним, мов за кам’яною стіною, ні в чому не матимеш нестачі, повір мені, дитино.

- Ні…

- Не спіши казати ні!

- Ти ж у нас золота, Фаїно, – рипнула дверима баба. – Та тут у нас немає людини, аби оцінила такого скарбу. Тебе ж розтопчуть, заплюють, зневажать.