2.6. Лариса його зрадила

- Сама не втямлю, чому я це зробила, - звірялася Лариса перед подругою. – Все ж таки люблю Матвія, безмірно люблю, хочу бути з ним, але ж…

- І Йосипа колись полюбиш, - раділа Тося, бо ось – її взяли за старшу дружку, а це неабияка честь в селі.

- Ти думаєш?

- У всіх так. От моя мама казали, що спочатку дуже любили дядька Романа, конюха нашого. Але ж вийшли заміж за тата, і нічого, тепер не шкодують. Та ти й сама подумай, що із Матвія буде? Ну повернеться в село, знову піде простим робітником в завод. А Йосип – на новій машині! І свекрухи у тебе не буде, і чоловік досвідчений, от як гарно!

- А коли повернеться Матвій?

- Коли то воно ще буде! Три роки, тільки подумай! Та ти б тут зів’яла до того часу.

- Може, воно й правда. Але ж люблю…

- Викинь з голови.

Весілля в Лариси та Йосипа було пишне. Батьки молодої не пошкодували грошей, аби найняти найкращих музик. У дворі звели палаша, у літній кухні порядкували аж дві кухарки відразу; плаття позичили у сусідів – ще те, колишнє, що із Америки колись родичі прислали, пишне і біле, немов сніг. Фату й вінок купували самі –  аж у Києві; сам же Йосип його купив, привіз, подарував Ларисі за тиждень перед весіллям.

- Аби все як у людей, - казала мати. – Бо Йосип – сирота, але він має право мати те ж, що й інші. Гарного зятя бог послав, в добрі руки віддаємо доньку.

 І Лариса наче ожила. Була така щаслива! Танцювала і пила горілку, при всіх цілувала Йосипа у губи. А наступного дня, коли вийшла із хати у червоній хустці, як молодиця, то й тоді її очі сяяли від щастя, а на щоках палахкотів рум’янець.

 За рік уже мали хлопчика, Вітальку. Красивий такий вродився – весь у маму: білявий, синьоокий. І за куму взяли Антосю, звісно, як кращу подругу. Миколу – за хрещеного.

- Ой, так не гоже,- боялась дівчина. – Ми ж із Миколою стрічаємось. А тоді… хіба ж можна нам брати шлюб?

- Чому ж не можна, - переконувала Ялина. – Хіба ви маєте вінчатись? А розпишуть вас і без всяких забобонів.

Так і вийшло. Коли Віталик почав ходити попід стіл, Антося із Миколою розписались у сільраді, та й по всьому.

 Аж ось із армії повернувся Матвій. Не довго горював (та й що про ті дні знала Лариса, уже двійко діточок мали вони із Йосипом, не було часу) – відразу ж посватав Ялину та після весілля привів її у свою хату під лісом.