Випробування серця

Стежка вела Люмірею й Ніра через ліс, що поступово ставав світлішим і ніжнішим. Дерева розступалися, і перед ними відкрився краєвид, від якого дівчинка затамувала подих.

Серед галявини розкинулося озеро — спокійне, мовчазне, з поверхнею, що відбивала зоряне небо, хоча навколо ще панував день. Кожна зірка в озері здавалася живою, мерехтіла і повільно пульсувала світлом.

— Це Дзеркальне озеро, — промовив Нір. — Твоє перше випробування чекає тут.

— Що мені треба зробити? — запитала Люмірея, стискаючи пальці в кулачки.

— Просто подивися у воду й не відвертай погляду, що б ти не побачила, — лагідно сказав Нір. — Озеро покаже тобі правду твого серця.

Дівчинка несміливо підійшла до берега і схилилася над гладінню води. Спочатку вона побачила лише своє віддзеркалення: зелені очі, руде волосся, зібране в охайний хвостик.

Та за кілька митей зображення почало змінюватися.

Вона побачила себе маленькою — сумною й самотньою, коли сиділа біля вікна й мріяла про щось нездійсненне. Побачила свої страхи, свої сумніви, ті миті, коли їй здавалося, що вона ні на що не здатна.

Її серце стислося від болю, і Люмірея вже хотіла відвести погляд... Але вона згадала слова Ніра. Залишитися. Довіритися.

Вона міцно стиснула руки й продовжила дивитися. І раптом усе змінилося.

У воді вона побачила себе іншою — сильною, світлою, з крильцями за спиною, що мерехтіли сріблястим сяйвом. Її очі світилися рішучістю й добротою.

Це була вона сама — справжня.

Озеро заграло м'якими хвилями, і легкий промінь піднявся з його глибини, торкнувшись долоні Люміреї. У тій миті вона відчула, як у грудях загорається тепле світло, схоже на маленьке сонце.

Нір підійшов і кивнув.

— Ти побачила істинну себе. Ти готова йти далі.

Люмірея випрямилася і посміхнулася. Страх зник. Тепер вона знала: сила вже є в ній — треба тільки навчитися довіряти своєму серцю.