Акт перший

Мені наснилося, що я твоя квітка.

____________________________

Бенджамін купив квітку.

І річ була не в тому, що він захоплювався рослинами, і не в тому, що йому взагалі був потрібен цей фікус.

Усе через те, що в його друзів було просто жахливе почуття гумору.

Побачивши на вітрині однієї з квіткових крамниць яскравий цінник, на якому гарними літерами було виведено «Фікус Бенджаміна», вони не переставали кепкувати з нього кілька днів поспіль.

Зрештою, знову й знову проходячи повз цю крамницю, він не втримався й вирішив зайти.

Музика вітру*, яку сколихнули двері, що відчинилися, сповістила невисоку миловидну дівчину про появу відвідувача. Вона привітно всміхнулася й ступила назустріч Бенджаміну.

* «Музика вітру», або «китайські дзвіночки», — музичний талісман, який використовують для очищення простору від негативної енергії.

— Бажаєте придбати квіти?

— Напевно... так? — невпевнено відповів Бенджамін.

— Які букети вас цікавлять? У нас є готові композиції, раптом щось припаде вам до душі...

— Ні, — похитав головою молодий чоловік. — Не букети.

— А-а, — протягнула дівчина. — Перепрошую. Хочете кімнатну рослину?

— Скільки коштує он той фікус? — запитав Бенджамін, вказавши на невелике деревце з гарним загостреним біло-зеленим листям.

— О, зараз вони дуже популярні. Нам їх привозять із Японії. Виглядають, наче маленькі бонсаї. Хіба не чарівні?

— Ага, — кивнув хлопець. — То скільки коштує?

— Розумієте... оскільки рослини імпортні, то й ціна відповідна. Цей середнього розміру, тож обійдеться вам лише у двадцять доларів.

Для людини, яка навчалася в університеті, отримувала стипендію й паралельно заробляла фрилансом, це була не надто велика сума, хоча й відчутна.

Порившись у гаманці, він витягнув звідти дві пом'яті десятидоларові купюри, забрав покупку й поплентався додому.

Опинившись у квартирі, він довго вирішував, куди поставити нового мешканця свого скромного барлогу. Працівниця крамниці сказала, що потрібно знайти місце, де буде не надто світло, але й не надто темно.

— І як це взагалі розуміти? — уголос обурювався юнак, намагаючись пригадати, куди протягом дня потрапляли прямі сонячні промені.

Походивши кімнатою з квітковим горщиком у руках, він нарешті визначився й поставив його на свій робочий стіл, ліворуч від клавіатури.

— Вона сказала сьогодні тебе не поливати, тож вибач, води не буде, — спіймавши себе на тому, що справді звертається до кімнатної рослини, Бенджамін розсміявся й ляснув себе по лобі.

Хвилину помилувавшись своїм придбанням, хлопець узявся до звичних справ, а коли настав час, то й зовсім пішов спати.

«Нічого страшного, я не відчуваю спраги», — подумала квітка, оглядаючи обриси свого нового помешкання в тьмяному синьому світлі неонового нічника у формі лотоса.