Пролог. Розділ 1.

Любов надихає, вона продуктивна і робить людей щасливими, а ось залежність, навпаки, змушує страждати. Причому страждають обидва партнери: один - тому що йому весь час хочеться отримати більше любові та уваги, а другий - через те, що його «душать» цією самою «любов'ю».

Шановні читачі, пропоную вашій увазі мою нову книгу. Цю історію мені підкинуло саме життя. Сподіваюся, що вона вам сподобається.

Пролог

-Ти мені набридла своїми вибриками! Все тобі не так! Я все роблю так як вважаю за потрібне! – кричав Олег .

Він  був напідпитку і ледве міг  ворочати язиком, але був за кермом батькового автомобіля.

- Навчися розмовляти, тоді поговоримо,- сказала Марина.

 В цей момент авто вже зупинилося біля її дому, але водій натиснув на газ і Марина з жахом  подивилася на нього. Вона боялася його і кохала водночас. Коли він був тверезим, то це була зовсім інша людина, а зараз –ніби біс в нього вселився. Дівчина закрила очі від страху і просто молилась. Машина вже набрала швидкість до 160 км/год. Вони проїхали  міст над річкою, але наближалися до кільцевої дороги.

 Коли  Марина відкрила очі, то побачила, що вони мало не заїхали в це коло. Вона закричала і побачила, як водій  вивернув швидко руль, але від цього машину почало крутити. Незважаючи на те, що на вулиці була зима,  не було ні снігу, ні льоду, а також не було людей, адже була 4 година ранку. Коли машину достатньо накрутило її повернуло до бетонного паркану і повернуло сидінням  пасажира до нього. Почувся удар. На щастя машина врізалась у дерево, яке росло біля паркану.

Дівчина намагалась вийти з  машини, але відчула, що рука її не слухається. Раптом з голови потекла кров. Олег вискочив з машини, бігав навколо неї, але не визволяв своєї бранки. Тяжкими зусиллями Марина дістала телефон і набрала номер подруги.

-Алісо, це Марина. Ми з Олегом потрапили в аварію, я не можу вибратись з машини. Допоможи.  Ми біля кільцевої дороги. Чекаю.- і відключилась.

         Через деякий час прибула подруга. Вона і викликала швидку. Приїхавши до лікарні дівчині зробили ренген, і виявили, що внеї  зламана ключиця, потрібно робити операцію, вставляти пластину.

         Як би Марині не хотілося, доведеться дзвонити батькам. Дівчина не хотіла їх турбувати раніше, адже в її батька було хворе серце. Але діяти потрібно було швидко. А таких грошей у неї не було…

-Марино, донечко, як ти?- спитав батько щойно зайшов до палати.

-Нормально, але дуже болить,- сказала донька.

-Зараз все вирішимо, все буде добре,- сказав  батько.

-Донечко, що сталося?- запитала мама.

-Я впала, -сказала Марина,- але мама зрозуміла її з пів слова, адже була в курсі її стосунків з Олегом.

         Дівчині зробили операцію, а батьки не відходили від її ліжка. Вона була єдиною дитиною в сім’ї, вперше потрапила до лікарні, тому всі дуже за неї  переживали.

         Наступного ранку до постраждалої в палату завітав міліціонер.

-Доброго ранку, сержант Коваленко. Що з вами дівчино, сталося?- запитав гість.

-Впала,- збрехала в чергове дівчина.

-Ви впевнені? Ми знаємо, що сьогодні о 4 ранку сталася аварія біля кільцевої дороги.  Ви там точно не були? – запитав сержант.

- Ні. Мене там не було. Я ішла додому, зачепилась за камінь, бо освітлення в нашому містечку погане і впала.- знову збрехала Марина.

- Ну-ну.- і слідчий пішов.

         Задзвонив телефон. Це був він – винуватець аваріїї. Ще  ні разу не дзвонив і не запитав як справи в дівчини.

- Алло. Привіт. Як ти? – холодно спитав співрозмовник.

-Привіт. Зробили операцію, вставили пластину. Все було дуже боляче. Все так складно. А ще слідчий приходив. Запитував про аварію, а я сказала, що впала, коли йшла додому. А ти як?.-з хвилюванням в голосі спитала Марина.

- Голова з будуна болить. Батько кричав за машину. Поліція приїжджала. Довелось дати грошей, щоб зам’яти ситуацію. А ти кажеш, що в тебе все складно. Ось у мене навалилося! Гаразд, давай одужуй.- і відключився.

         Марина заплакала, Але плакала вже не від болю фізичного, а душевного…

                                                                       Розділ 1

         За 7 років до аварії…

           Марина.

         Мені 13років.  Ми з подружками підемо сьогодні на місцеву дискотеку. Я живу у невеликому містечку Київської області. Я одягаю гарну сукню мого улюбленого синього кольору, гарні туфлі. Роблю макіяж – малюю очі та губи рожевим блиском.  Дивлюся на себе в дзеркало. Так, я гарненька брюнетка з карими очима, та красиви контурами обличчя. Не дуже високого зросту, худенька. Посміхнувшись своєму відображенню, виходжу з дому. На вулиці мене уже чекають мої найкращі подруги: Аліса та Віка.

- Нарешті ми вибралися на дискотеку. Я так багато про неї чула від мами. Нарешті мені дозволили піти,- сказала Марина.

-Я теж дуже рада, що нас відпустили на дискотеку.