Глава 13

Наступного ранку Данило приїхав до інституту трохи раніше, ніж зазвичай. Він залишив машину на стоянці й кілька хвилин не поспішав виходити, переглядаючи телефон. На екрані залишилося останнє повідомлення від Марти, яке вона написала ввечері після їхньої зустрічі.

«Дякую за вечір. Було весело».

Він прочитав його ще раз і відклав телефон.

Данило добре розумів людей, особливо тих, кому бракувало уваги. Марта не була закохана в нього — принаймні поки що. Але їй сподобалося, що він дивився саме на неї, слухав її й не порівнював з іншими. А ще він помітив те, чого сама Марта, мабуть, не хотіла визнавати: їй дуже хотілося, щоб Елізабет хоча б раз опинилася не в центрі уваги.

І цим можна було скористатися.

Він не збирався діяти навмання. Спочатку хотів переконатися, що Марта справді готова грати за його правилами. Для цього потрібно було дати їй відчуття особливої близькості, але водночас залишити достатньо недомовленості, щоб вона сама почала шукати його уваги. Він планував чергувати щирі компліменти з короткими паузами, натяками й розмовами про Елізабет, подаючи все так, ніби довіряє Марті те, чого не знає ніхто інший.

Паралельно він хотів створити кілька ситуацій, у яких Елізабет неодмінно побачила б їх разом: зустріч біля входу, спільна кава на перерві, повідомлення, сказане достатньо голосно, щоб його можна було почути. Він не збирався відкрито провокувати її. Навпаки, Данило розраховував на дрібні, майже непомітні сигнали, які мали викликати в Елізабет сумнів: чи справді вона втратила до нього інтерес, чи просто намагається це приховати.

Найважливішою частиною плану був Артем. Данило вважав, що Елізабет тримається поруч із ним не через справжні почуття, а тому, що Артем давав їй спокій і відчуття безпеки. Якщо Марта почне приділяти Артему увагу, він мав би відреагувати. Данило збирався підштовхнути Марту до цього ненав'язливо: розповісти їй про сильні сторони Артема, підказати теми для розмови, створити привід залишитися з ним після занять. Він був переконаний, що достатньо лише трохи змінити розстановку сил, і Елізабет знову відчує ревнощі.

У його уяві все виглядало майже бездоганно: Марта привертає увагу Артема, Елізабет бачить це й починає нервувати, а Данило в потрібний момент опиняється поруч — спокійний, уважний і нібито готовий прийняти розплату за минуле, і знову бути поряд із нею. Він навіть продумав кілька варіантів розвитку подій. Якщо Елізабет сама підійде до нього, він мав відповісти стримано, щоб змусити її зробити наступний крок. Якщо ж вона залишиться байдужою, Данило планував посилити тиск: частіше з'являтися з Мартою на очах у спільних знайомих і дозволити чуткам зробити за нього частину роботи.

Єдиного він не передбачив: що Марта може перестати бути зручною частиною його задуму й почати діяти самостійно.

Він зайшов до корпусу саме в той момент, коли студенти почали розходитися по аудиторіях. Біля сходів він побачив Елізабет. Вона стояла поруч з Артемом і щось розповідала йому, тримаючи в руках папку з документами.

Данило зупинився лише на секунду. Раніше він би одразу підійшов. Тепер же вирішив зробити інакше.

Він дістав телефон і написав Марті.

«Ти вже в інституті?»

Відповідь прийшла майже одразу.

«Так. А що?»

«Спускайся на перший поверх. Хочу тебе дещо запитати».

Марта з'явилася за кілька хвилин.

— Ти так пишеш, ніби в тебе для мене якась таємна справа, — сказала вона, підходячи ближче.

— Можливо, так і є.

— І що за справа?

— Хотів запропонувати тобі після занять кудись поїхати.

Марта на мить замовкла.

— Знову?

— А що тебе дивує?

— Учора ми були в кафе, сьогодні вже можемо і кудись їхати.

Він сказав це спокійно, без звичного тиску, і саме тому пропозиція прозвучала привабливіше.

Марта схрестила руки на грудях.

— А куди саме?

— Побачиш.

— Ні, так не піде. Після історії з Елізабет я вже знаю, що твої «побачиш» можуть означати що завгодно.

Данило ледь помітно всміхнувся.

— Ти вже встигла розібратися в моїх звичках?

Марта хотіла відповісти, але в цей момент на сходах з'явилася Елізабет. Вона йшла разом з Артемом і, побачивши Данила, на секунду затримала погляд на ньому.

Данило це помітив. Він міг би привітатися, міг би підійти, запитати, як вона, або навіть спробувати почати розмову, як робив раніше. Але замість цього повернувся до Марти.

— То що? Після занять?

Марта теж поглянула в бік Елізабет, а потім знову на Данила.

— Добре. Але цього разу я сама оберу місце.

— Домовилися.

— І без твоїх сюрпризів.

— Побачимо.

— Ей, я що сказала...

— Добре, добре. Без сюрпризів.

Елізабет пройшла повз них, лише коротко кивнувши Марті. Данило відчув, що вона не зупинилася, але йому було достатньо того, що вона побачила їх разом. Він отримав саме ту реакцію, на яку розраховував. На першій перерві Марта сама підійшла до Елізабет.

— Ти бачила, з ким я була?

Елізабет відклала ручку.

— Данило?

— Ага.

— Бачила.

— І?

— А що «і»?

Марта сіла поруч.

— Ти зовсім не реагуєш?

— А як я маю реагувати?

— Не знаю. Ви ж зустрічалися.

— Зустрічалися, Марто. Це вже минуло.

— Він запросив мене сьогодні після занять.

Елізабет на секунду замовкла, хоча сама не зрозуміла, чому ця інформація її зачепила.

— Ну то йди.

— Просто так?

— А як ще?

Марта уважно подивилася на неї.

— Ти справді не проти?

— Чому я маю бути проти? Ми з Данилом більше не разом, і ти вільна людина, він теж.

— Ти так спокійно це говориш.

— Бо я не хочу більше витрачати на нього свої нерви і час...

Марта кивнула, але в її голосі з'явилася ледь помітна перемога.

— Я просто подумала, що тобі буде неприємно.

— Неприємно мені було тоді, коли я дізналася, що він мене обманював. А те, з ким він тепер їздить у кафе, уже не моя справа.

— Навіть якщо це буду я?