26

Розділ 26. Блискуче оновлення в прямому ефірі

​Після офіційного й гучного запуску персонального сайту все звичне життя в заміському будинку остаточно перестало бути просто мирним, розміреним «співіснуванням» двох абсолютно різних людей. Буквально за лічені дні воно дивовижним чином перетворилося на справжню, цілодобову штаб-квартиру перспективного літературного стартапу. Андрій тепер був змушений розриватися і буквально ділити свій дорогоцінний робочий час навпіл: між написанням надскладних бекенд-рішень для серйозних лондонських замовників та постійним, ретельним модеруванням коментарів на marime.com. А модерація вимагала залученості, адже тисячі відданих читачів у мережі вже не просто просили, а палко й наполегливо вимагали від авторки негайного продовження романтичної історії про суворого «Капітана та пораненого Птаха».

​Минуло два тижні. Марі за цей короткий час розквітла так, як ніколи раніше. Вона більше не нагадувала ту розгублену, залякану «дівчинку з Борисполя», яка зі сльозами на очах шукала бодай краплину професійного схвалення та захисту в холодних кабінетах цинічних юристів. Тепер вона стала впевненою в собі, самодостатньою авторкою, чий фірмовий творчий хаос офіційно перетворився на успішний, упізнаваний бренд. Проте разом із першим серйозним успіхом у їхні двері поступово постукали й абсолютно нові виклики, до багатьох із яких консервативний Андрій внутрішньо був абсолютно не готовий.

​— Андрію, ти тільки подивися на це! Ну подивися ж скоріше! — Марі буквально забігла до його робочого кабінету, збуджено розмахуючи перед його носом своїм мобільним телефоном. — Мене щойно запросили на велике, серйозне інтерв'ю! Це топовий, суперпопулярний літературний подкаст країни! Вони хочуть поговорити про «цифрову свободу сучасного автора», про наш сайт і окремо — про те, хто ж такий цей таємничий, геніальний веб-майстер, який створив для мене такий унікальний і неушкоджений портал.

​Андрій миттєво весь напружився, а його пальці завмерли над клавіатурою.

​— Марі, ти ж сподіваюся, не збираєшся зараз виставляти мене та моє особисте життя на загальну публіку? Я — чистий бекенд, розумієш? Моя професійна специфіка полягає в тому, що я маю завжди залишатися абсолютно невидимим і недосяжним для кінцевого користувача.

​— Ти — не просто розробник, ти — справжнє серце і головний двигун цього проекту, — вона м'яко підійшла до нього ззаду, ніжно поклавши свої теплі долоні на його напружені плечі, легкими дотиками провела по спині, в потім обійняла та притулилась. — Розумієш, ведучий подкасту окремо запитав, чи можемо ми записати цей святковий епізод прямо у нас вдома. Він каже, що жива, непідробна атмосфера «справжньої творчої лабораторії» — це зараз найгарячіший топ-тренд у медіа.

​Андрій зі скептичною міною повільно глянув на великого Лорда, який саме в цю саму секунду в кутку кімнати з неймовірним азартом намагався зубами розірвати стару пір'яну подушку, впевнено створюючи в кабінеті ефект масштабного зимового снігопаду з білого пір’я.

​— Творча лабораторія, кажеш? Марі, поглянь навколо, у нас тут прямо зараз розгортається локальна зона масштабного стихійного лиха. Якщо сюди приїдуть журналісти з камерами, мій особистий внутрішній рейтинг стерильності просто миттєво впаде до критичних мінусових значень.

​— Ой, ну припини нарешті бурчати! Це ж і є наше справжнє, живе життя, хіба ні? — вона весело поцілувала його в саму маківку, не даючи вставити ні слова. — Вони приїдуть завтра рівно о десятій ранку. І не хвилюйся, я вже навіть замовила найсвіжіші круасани до кави.

​Ранок четверга  почався з повного, тотального авралу. Андрій, замість того щоб звичним рухом фіксити складні баги у програмному коді, з самого світанку з розпатланим волоссям фіксив візуальний вигляд їхньої вітальні. Він гарячково збирав по кутках біле пір’я, ховав під диван нескінченні розкидані іграшки Лорда і щосили намагався надати робочому столу Марі вигляду витонченого «артистичного безладу», а не, як було насправді, картини жахливого «вибуху на паперовій фабриці».

​Ведучий подкасту — молодий, харизматичний хлопець у величезних професійних навушниках на шиї — приїхав хвилину в хвилину разом із мовчазним оператором, який тягнув важкі штативи.

​— Вау, яке ж у вас просто неймовірне місце! — щиро вигукнув хлопець, щойно переступивши поріг будинку й озираючись навколо. — Тут із перших секунд виразно відчувається потужний вайб справжнього інтелектуального спротиву та свободи. О, а це той самий легендарний Лорд? Слухайте, та він же у вас справжня рок-зірка в інстаграмі, ми всією редакцією стежимо за його сторінкою!

​Саме інтерв’ю в затишній вітальні почалося дуже непогано й невимушено. Марі впевнено, захоплено розповідала в мікрофон про те, як життєво важливо для сучасного незалежного автора володіти власним, захищеним цифровим ресурсом і не залежати від примх ринку. Але коли розмова плавно й закономірно зайшла про образ Капітана — головного героя її роману — ведучий раптом несподівано повернувся з мікрофоном у бік Андрія, який весь цей час намагався абсолютно непомітно, тінню пити свою каву в найдальшому кутку кімнати.

​— Андрію, всі читачі вже знають, що саме ви є прямим реальним прототипом цього холодного, розважливого й суворого героя. Скажіть чесно, як воно взагалі — жити під одним дахом із творчою людиною, яка кожну вашу побутову сварку чи емоцію миттєво перетворює на свіжі розділи майбутнього бестселера? Це, випадково, жодним чином не порушує ваш особистий простір?

​Андрій повільно, акуратно відставив свою чашку на столик. Він боковим зором чітко бачив, як Марі в цю секунду буквально затамувала подих від хвилювання.

​— Знаєте, — спокійно й виважено почав він, і його голос звучав дивовижно рівно, хоча глибоко всередині в цей момент усе тремтіло від незвичної публічності. — Спочатку, на перших етапах, я дійсно щиро думав, що весь цей її хаос — це величезна, критична вразливість для моєї системи. Що кожна наша жива емоція, так необачно винесена на папір — це серйозний витік конфіденційних даних. Але з часом я зрозумів найголовніше: Марі у своїх книгах не просто егоїстично описує чи критикує мене. Вона своїм талантом створює для мене унікальне дзеркало. Дзеркало, в якому я нарешті вперше в житті чітко побачив, що моя колишня, така улюблена «стерильність» та ідеальний порядок були насправді лише повною відсутністю справжнього, гарячого життя. А життя — це завжди певна похибка, це відхилення від сухої норми. І я сьогодні неймовірно, безмежно вдячний їй за цю прекрасну похибку.