25

Розділ 25.Легалізація хаосу

​Ніч після бурхливої, наелектризованої вечері в ресторані «Чорний Квадрат» виявилася, без перебільшення, найдовшою, найважчою та найвиснажливішою в усьому житті Андрія. До самого світанку він сидів на самоті у напівтемній вітальні, дивлячись на порожню порцелянову чашку з-під давно випитої кави. Його аналітичний розум, який звик розкладати будь-яку життєву ситуацію на прості й зрозумілі складові, зараз гарячково намагався збагнути: у який саме конкретний момент усе його чітке, передбачуване й розплановане життя раптово й безповоротно перетворилося на сюжет одного з тих пишномовних любовних романів, які він раніше щиро вважав повною нісенітницею та марною тратою якісного друкарського паперу?

​Марі тоді повернулася з ресторану й пройшла у свою кімнату майже мовчки, не промовивши ні слова. Вона лише на одну коротку мить затримала на ньому свій глибокий погляд, у якому дивовижним чином змішалися ніжна, щира вдячність за порятунок і легка, суто її фірмова жіноча іронія. І цей погляд пік його сильніше за будь-який докір.

​Ранок понеділка, попри очікування спокою, приніс нові й абсолютно непередбачувані сюрпризи. Поки Андрій у своєму кабінеті щосили намагався зосередитися на терміновій роботі, Марі знову почала кудись стрімко збиратися. Але цього разу, коли вона вийшла в коридор, її вигляд вразив його: вона виглядала не просто рішуче, а по-справжньому по-бойовому. На ній був строгий, бездоганно підігнаний темний піджак, волосся було зібране в акуратний, тугий діловий пучок, і не залишалося жодного, навіть найменшого натяку на вчорашній легкий і беззахисний блакитний сарафан.

​— Що, знову якісь чергові прискіпливі юристи? — запитав Андрій, намагаючись демонстративно не відривати погляду від монітора, хоча всередині його серце в цей момент зробило важкий, зайвий оберт від передчуття чогось недоброго.

​— Ні, Андрію, зовсім ні, — спокійно й упевнено відповіла вона, поправляючи лацкан піджака перед дзеркалом. — Наш дорогий Артем Павлович учора ввечері, попри всю свою очевидну чоловічу зухвалість та самовпевненість, підкинув мені одну просто чудову, геніальну ідею. Він прямо сказав, що мій теперішній фінал книги виглядає «нереалістично» виключно тому, що суворий Капітан у ньому не робить жодних сильних, рішучих жестів. Тож я добре подумала вночі й вирішила сама зробити цей перший жест. Я прямо зараз їду на важливу зустріч із головним літературним агентом одного великого міжнародного видавничого холдингу. Артем повністю організував цей перспективний контакт для мене ще задовго до нашої вчорашньої вечері.

​Андрій відчув, як у грудях знову починає сильно, боляче тиснути вже до болю знайоме, задушливе відчуття. Цей хитрий Артем виявився міцним горішком і зовсім не здався після вчорашнього відфутболювання. Він просто миттєво змінив тактику — філігранно перейшов із відверто романтичного наступу на професійну, таку необхідну їй зараз ділову допомогу.

​— І ти після всього, що сталося, справді продовжуєш йому вірити? Отак просто? Після всього, що зробив Максим? — Андрій різко розвернувся у своєму шкіряному кріслі, з надією дивлячись на неї.

​— Я в першу чергу вірю самій собі, — жорстко, без вагань відрізала Марі. — І я, як не дивно, вірю, що ти вчора в машині був абсолютно правий: мені більше ні за що в житті не треба, щоб хтось сторонній учив мене, як правильно писати мої власні книги. Мені просто потрібно, щоб мене нарешті почули на повний голос. І Артем зараз безкорисливо дає мені цей реальний шанс. До речі, наостанок він просив тобі особисто передати, що твій учорашній вечірній «аудит» був... цитую дослівно: «доволі дикунським, але надзвичайно ефективним з точки зору чистої драматургії».

​Вона рішуче повернулася і вийшла, з гуркотом зачинивши за собою масивні вхідні двері й залишивши після себе в повітрі передпокою лише легкий, дражливий аромат своїх цитрусових парфумів та гіркий, неприємний присмак його власної поразки. Андрій знову залишився в цій історії на своїй звичній, обридлій ролі пасивного «стоп-крана», поки якийсь інший, успішний та спритний чоловік упевнено тиснув на педаль газу в житті Марі.

​Андрій чесно намагався працювати, але його витримки вистачило рівно на дві години. О дванадцятій дня він з усього розмаху з гуркотом закрив кришку ноутбука, нервово схопив зі столу ключі від машини і голосно покликав великого ретривера, який миттєво підхопився на ноги.

​— Ходімо, друже, збирайся. Здається, нам із тобою терміново треба навчитися робити ці самі бісові «сильні жести», інакше ми остаточно втратимо цю прекрасну історію ще задовго до її логічного фіналу.

​Він чудово знав точну юридичну адресу цього холдингу — Артем учора мимохідь, із притаманною йому зверхністю, згадав її під час розмови в ресторані. Андрій під’їхав на своєму кросовері до величезного, блискучого скляного офісного центру в самому серці міста якраз у той самий момент, коли Марі впевнено виходила з панорамного ліфта на першому поверсі. Поруч із нею, злегка нахилившись, ішов Артем, і вони про щось дуже жваво, емоційно розмовляли. Юрист виглядав неймовірно задоволеним, переможним і тримав у руках ту саму синю папку з її рукописами.

​Андрій рішуче вийшов із салону машини на свіже повітря. Він більше не збирався ховатися, вичікувати чи грати роль стороннього спостерігача. Він просто став прямо біля центрального скляного входу, міцно тримаючи на короткому повідку Лорда. Пес, раптово побачивши улюблену господарку, видав радісний, гучний «уф!» на весь майданчик і з усієї сили потягнув Андрія вперед, голосно цокаючи кігтями по граніту.

​Марі різко зупинилася як укопана. Артем поруч із нею теж завмер на місці, злегка, з неприхованою іронією піднявши одну брову.

​— Що, невже знову черговий незапланований аудит безпеки в розпалі дня? — з легкою, зверхньою посмішкою запитав юрист, роблячи крок уперед. — Ви, пане Андрію, мушу визнати, стаєте дуже передбачуваним у своїх діях.

​— Ні, зовсім ні, — Андрій спокійно підійшов до них впритул, тримаючи спину максимально рівно. — Сьогодні я тут абсолютно не як аудитор чи контролер. Марі, я сьогодні вночі ще раз, дуже уважно, рядок за рядком перечитав твій новий розділ про фортецю. І я нарешті чітко зрозумів, чому твій фінал видавництва вважають «нереалістичним». Бо в ньому твій Капітан тільки те й робить, що егоїстично захищає свій простір від зовнішнього світу. Він захищає, але абсолютно нічого не пропонує своїй системі натомість.