21

Розділ 21. Тінь на Подолі

​Субота для Андрія остаточно й безповоротно перетворилася на сесію безперервного, виснажливого моніторингу. Коли білий кросовер Максима м’яко, майже безшумно від’їхав від його воріт, забравши з собою Марі, Андрій уже сидів у салоні власної машини з увімкненим двигуном. Його пальці міцно, до білизни в суглобах, стискали шкіряне кермо. Він зовсім не намагався бути якимось банальним героєм із пишномовного любовного роману, який кидається навперейми коханню; ні, він діяв виключно як досвідчений, холодний системний адміністратор, який раптово помітив підозрілий, явно шкідливий зовнішній трафік у своїй приватній мережі й прийняв єдине логічне рішення — особисто простежити за цим сигналом до самого джерела.

​Вечірка в елітному ресторані на Подолі була в самому розпалі. Вона виявилася галасливою, задушливою, наскрізь наповненою фальшивим блиском світського пафосу, брязкотом кришталевих келихів та нудотно-важким запахом дорогих парфумів. Андрій, добряче натягнувши на очі темний капюшон своєї куртки і намагаючись триматися в густій тіні масивних архітектурних колон, уважно спостерігав за кожним їхнім рухом. Звідси йому було чудово видно, як Максим — осяйний, самовпевнений, у бездоганно підігнаному піджаку — веде Марі крізь натовп гостей. Він поводився так, ніби вона була його особистим, щойно завойованим трофеєм.

​— Панове, хвилину уваги, познайомтеся, це Марі, — Максим злегка, з неприхованою власницькою гордістю підштовхнув дівчину трохи вперед, при цьому його долоня досить невимушено й міцно лежала на її тонкій талії. — Вона пише просто неймовірне, дико автентичне фентезі. Справжній, унікальний самородок, якого мені пощастило абсолютно випадково знайти в... ну, скажімо так, у глибокій провінційній глибинці. Ми зараз якраз дуже активно й серйозно працюємо над комерційною «упаковкою» її творів для виходу на великий, серйозний ринок.

​— О, то ви тепер виступаєте як її особистий видавець чи, можливо, як ексклюзивний продюсер? — з нудьгою запитав гладкий, лисуватий чоловік у дорогому костюмі, ліниво похитуючи келихом із золотавим ігристим вином.

​— Я — саме той, хто вміє з сирого, необробленого матеріалу робити справжнє золото, — Максим осяйно, хижо посміхнувся прямо в обличчя Марі. — Марі в нас дійсно неймовірно талановита, хоч і, зізнатися чесно, досі трохи наївна й абсолютно безпорадна в жорстких питаннях сучасного бізнесу. Але ж саме для виправлення таких прикростей поруч із нею тепер є я, чи не так, люба?

​Марі у відповідь лише ніяково, розгублено посміхалася, злегка стинаючи плечима. Вона була настільки засліплена цим раптовим виходом у світ, що навіть не помічала, як цей чоловік говорить про неї суто в третій особі, ніби обговорював із колегами якийсь вдало куплений на аукціоні перспективний актив.

​Коли Максим на кілька хвилин відійшов від неї, кинувши коротке «я у справах на пару слів», Андрій рушив слідом за ним. Він плавно провів його через весь зал до напівтемної, віддаленої тераси ресторану. Там, під надійним прикриттям гучного, монотонного шуму потужних промислових кондиціонерів, Андрій чітко почув саме те, що повністю й беззаперечно підтвердило його найгірші, найпохмуріші прогнози.

​— Слухай, Сергію, я вже абсолютно все прорахував і продумав, там чистий профіт, — Максим говорив у слухавку смартфона, розслаблено спершись спиною на металеве поруччя тераси й тихо посміюючись. — Всі її рукописи й чернетки вже у мене на руках. Я сказав цій дурненькій дівчинці з Борисполя, що забрав їх суто для «глибокої літературної правки», а насправді мої юристи прямо зараз готують стандартний договір на повну, безвідкличну передачу всіх авторських прав на моє ім'я. Вона підпише все, що я їй підсуну, навіть не глянувши в текст договору, повір. Я дам їй ще трохи красивих надій на швидку публікацію, а сам тихенько перепродам ці права великим сценаристам як свій власний, ексклюзивний авторський концепт. Хто там взагалі потім буде розбиратися в її ельфах та тролях? Головне в цій справі — сама ідея «свіжої крові», а вона... вона для мене просто зручний, безкоштовний інструмент. Пограємо в благородного мецената ще якийсь тиждень, і справу зроблено.

​Андрій відчув, як усередині його грудей усе миттєво стиснулося в один залізний, холодний кулак. Це не була якась палка лють скривдженого чи ревнивого коханця — це була залізна, крижана і нищівна злість людини, яка на органічному рівні не терпить системної несправедливості та брудного обману. Він дочекався, поки Максим задоволено натисне кнопку відбою розмови, і впевнено зробив широкий крок уперед, виходячи прямо з густої нічної тіні.

​— Дійсно, надзвичайно цікава й продумана стратегія «літературного редагування», Максиме, — гучно й чітко промовив Андрій, виходячи на слабке світло настінних ліхтарів.

​Максим від несподіванки здригнувся всім тілом, його обличчя на секунду смикнулося, але він миттєво спробував повернути на місце свій діловий тон і фальшиву, приторну привітність.

​— О, Андрій? Ви... ви теж якимось дивом опинилися тут? Вибачте, але у нас тут, взагалі-то, суворо закритий захід для вузького кола...

​— Для кола тих, хто професійно й безкарно краде чужі тексти у довірливих людей? — грубо перебив його Андрій, повільно піднімаючи на рівень його очей свій телефон. Екран світився. — Я повністю записав усю твою телефонну розмову від початку й до кінця. Від першого твого слова про «дівчинку з Борисполя» і до останнього — про «зручний інструмент». Аудіофайл уже в хмарі.

​— Ти що, хворий чи що? Ти взагалі хто такий? — Максим спробував знову зверхньо усміхнутися, але його очі під стильними окулярами панічно й зацьковано забігали по сторонах. — Це... це просто звичайний жорсткий діловий сленг, нічого більше! Марі — цілком доросла, дієздатна жінка, вона сама приймає рішення і сама вирішує...

​— Марі просто не бачила твого брудного, гнилого нутра, — Андрій підійшов до нього впритул, дивлячись Максиму прямо в перелякані зіниці, і в його голосі забриніла справжня загроза. — А тепер слухай мене сюди дуже уважно, видавцю. Ти зараз спокійно повертаєшся в зал, підходиш до Марі й кажеш їй, що у тебе терміново виникли якісь дикі проблеми і ти мусиш негайно їхати в аеропорт, на край світу чи прямо в пекло — мені абсолютно байдуже. Рукописи відправиш поштою. Ти зникаєш з її горизонту раз і назавжди. Якщо я ще хоча б один раз побачу твій білий кросовер біля воріт мого будинку або хоч краєм вуха почую, що ти намагаєшся публікувати її історії чи ідеї під своїм іменем — цей аудіозапис миттєво піде в усі великі видавництва країни та провідним юристам з авторського права. Повір мені на слово, мій особистий фаєрвол пробити набагато важче, ніж твою жалюгідну совість.