20

Розділ 20. Столичний реліз та «баги» в системі Андрія

​Після того штормового візиту Катерини в їхньому затишному домі непомітно, але впевнено встановився зовсім новий, досі невідомий порядок. Марі, глибоко вражена словами непроханої гості, остаточно й безповоротно відправила свої колишні «ельфійські» та середньовічні вбрання в далекі архіви пам’яті. На зміну пишним багатошаровим мереживам, химерним стрічкам та дивакуватим шпилькам прийшли стильні, легкі сарафани, джинси, що просто ідеально підкреслювали її фігуру, та лаконічні, елегантні сорочки, які залишали плечі відкритими. Вона раптом почала виглядати на свій справжній вік — як витончена, приваблива молода жінка з загадковим, звабливим вогником у глибоких очах, а не як загублена мандрівниця між невідомими світами.

​Проте разом із кардинальною зміною її гардероба так само стрімко змінилася і її щоденна географія. Марі дедалі частіше почала зникати з дому, зранку сідаючи на маршрутку до Києва. Її офіційно запросили на закриті творчі зібрання Спілки незалежних письменників, і ці регулярні поїздки до столиці стали для дівчини справжнім ковтком свіжого, п'янкого повітря. Вона нарешті відчула, що її талант комусь потрібен у реальному світі.

​Саме там, під час одного із вечорів у затишній, пахнучій старою паперовою магією книгарні на Подолі, вона познайомилася з Максимом. Він був молодою, амбітною і неймовірно харизматичною зіркою видавничого бізнесу: зовсім нещодавно очолив одне з провідних сучасних видавництв столиці й буквально горів палкою ідеєю знайти те саме «нове, свіже обличчя українського міського фентезі». Максим носив дорогі окуляри в стильній дизайнерській оправі, від нього пахло вишуканим парфумом, і, що найголовніше, він умів слухати жінку так, ніби кожне її слово було на вагу найчистішого золота.

​— Ваші тексти, Марі, — це не просто чергові наївні казки, — захоплено говорив він, плавно підливаючи їй гарячу каву під час їхньої вже третьої за тиждень зустрічі. — У них є дивовижна метафорична глибина, справжній емоційний надрив, якого зараз так катастрофічно не вистачає нашому книжковому ринку. Я хочу бачити ваш рукопис у нашому пріоритетному видавничому плані на цю осінь. Нам обов'язково треба частіше зустрічатися, щоб детально обговорити деякі редакційні правки... можливо, проведемо наступну зустріч за вечерею в якомусь затишному ресторані?

​Марі поверталася до Борисполя пізно ввечері. Вона буквально влітала в будинок — натхненна, збуджена, з палаючими від щастя очима та рум'янцем на щоках.

​— Андрію! Ти просто не уявляєш! — радісно вигукнула вона, заходячи на кухню, де Андрій у черговий раз намагався з усіх сил зосередитися на роботі, хоча насправді вже дві години просто гіпнотизував монітор, прислухаючись до звуків за вікном. — Максим каже, що мій фентезі роман — це не просто рукопис, це потенційний бестселер!

​Андрій повільно відірвався від екрана комп'ютера. Його погляд мимоволі, з прихованим занепокоєнням і захопленням зупинився на її новій, приталеній сукні кольору стиглої вишні, яка неймовірно пасувала до її легкої травневої засмаги.

​— Максим? — запитав він, намагаючись, щоб його голос звучав максимально сухо, байдуже й професійно. — Це той самий «директор-вундеркінд» у стильних окулярах, про якого ти так захоплено згадувала минулого разу? І що, він справді щиро вірить, що твої вигадані тролі й ельфи будуть успішно продаватися в реальному світі?

​— Він вірить у мій талант, Андрію! — Марі в пориві емоцій навіть не помітила того крижаного холоду й роздратування, що проглядали в його тоні. — Він каже, що в мене якась особлива, рідкісна енергетика, яка приваблює людей. Завтра він знову чекає на мене в Києві. Хоче особисто показати мені перші графічні макети майбутніх обкладинок... у більш неформальній, розслабленій обстановці.

​— У неформальній? — Андрій відчув, як усередині грудей щось неприємно, гостро кольнуло, а пальці самі собою стиснулися в кулак. — Марі, серйозні видавничі справи й бізнес-угоди вирішуються виключно в робочий час у стінах офісу. Все інше — це якесь абсолютно нелогічне, хаотичне використання дорогоцінного часу.

​Наступного вечора Максим особисто привіз Марі назад до Борисполя на своєму новенькому, білому кросовері. Андрій, зціпивши зуби, спостерігав за цією сценою через темне вікно вітальні. Його серце шалено калатало від гніву. Він бачив, як Максим по-джентльменськи вийшов з машини, обійшов її, з білозубою усмішкою відчинив двері перед Марі й подав їй руку. Вони про щось весело, невимушено розмовляли біля самих воріт, і Максим на мить дозволив собі затримати долоню на її лікті, коли вона дзвінко сміялася з його якогось жарту.

​Коли Марі нарешті зайшла в будинок, Андрій уже чекав на неї, стоячи посеред темного коридору зі схрещеними на грудях руками й кам'яним обличчям.

​— Твій «видавець», як я бачу, занадто часто став з’являтися в моєму полі зору, — різко кинув він, навіть не намагаючись приховати неприязнь.

​— Він просто неймовірно ввічливий і турботливий, — щиро здивувалася такій агресії Марі, роззуваючись. — Він підвіз мене, бо на вулиці вже стало дуже пізно й прохолодно. До речі, він сказав, що в мене просто дивовижне, природне відчуття стилю. Це він, між іншим, про мій новий блакитний сарафан.

​Андрій нічого не відповів. Він розвернувся й пішов до себе, але весь залишок вечора пройшов у такій важкій, напруженій тиші, що повітря можна було різати ножем. Він метався по кімнаті, не знаходячи собі місця, і ніяк не міг збагнути, чому його так шалено, до зубного скреготу дратує цей Максим. «Це просто порушення мого звичного робочого спокою, — люто переконував він сам себе, міцно заплющуючи очі. — Цей тип занадто слизький і напористий, він нагадує мені Катерину, тільки в чоловічому костюмі. Я просто... просто переживаю за її творчий проект. І взагалі, Лорд до нього ревнує».

​Але справжній, цунаміподібний напад ревнощів, які Андрій до останнього так боягузливо відмовлявся визнавати навіть перед самим собою, накрив його з головою через кілька днів. Пообіді кур’єр прислав Марі величезний, розкішний кошик свіжих квітів прямо додому. Весь будинок миттєво заповнився густим, солодким ароматом. Серед ніжних рожевих півоній лежала маленька біла записка. Андрій прочитав її — суто з міркувань безпеки своєї території, як він подумки виправдав свій вчинок, — і відчув, як у нього буквально темніє в очах від люті. На папері було виведено: «Для натхнення моїй прекрасній музі перед нашою великою поїздкою на виставку. З нетерпінням чекаю на суботу. М.».