19

Розділ 19. Шторм на ім’я Катерина 

​Ранок понеділка почався аж занадто правильно, майже ідеально, що для цього будинку вже було аномалією. За вікном тихо шелестів травневий дрібненький дощик, а всередині панував той самий крихкий, але такий солодкий затишок, який вони вибудовували по цеглинці. Андрій сидів у вітальні за своїм робочим столом, повністю занурений у монітор — він проводив складну, виснажливу перевірку серверної частини нового масштабного проекту. Марі, яка свято берегла своє слово бути максимально непомітною, тихо влаштувалася на дивані. Вона затишно підібгала під себе ноги і щось захоплено та зосереджено креслила у своєму улюбленому пошарпаному блокноті, лише зрідка покусуючи кінчик олівця. Навіть Лорд, чий хвіст на самому кінчику все ще акуратно виблискував фіолетовими лавандовими блискітками, мирно й глибоко сопів біля каміна, перебираючи лапами уві сні.

​Цю ідеальну, майже кришталеву тишу розірвав не просто стукіт. Це було вимогливе, агресивне, оглушливе тарабаніння  у двері, якие нахабно розрізало простір. Андрій миттєво насупився, відчуваючи, як усередині підіймається хвиля роздратування. Він нікого не чекав, тим паче о такій порі. Потім пролунав короткий дзвінок, потім повторився знову — цього разу довгий, безперервний, наче хтось з усієї сили натиснув кнопку пальцем і не збирався її відпускати.

​— Я відчиню, мабуть, це якийсь кур’єр знову переплутав адресу, — незадоволено пробурмотів Андрій, підводячись із крісла й розправляючи затеклі плечі.

​Але варто було йому лише підійти й повернути ключ, як вхідні двері з дикою силою дьоргнули з іншого боку. У передпокій, наче руйнівний ураган, влетіла незнайомка.

​Вона була живим, бездоганним уособленням глянцевого «успішного успіху»: ідеально відпрасований, кричуще-червоний тренч, дорогі дизайнерські туфлі на тонких шпильках, які хижо цокали по ламінату, і холодний, пронизливий погляд людини, яка щиро звикла керувати як мінімум всесвітом, а як максимум — усіма навколо. Катерина була тією самою жінкою, з якою Андрій з величезним скандалом розійшовся пів року тому. Її залізобетонна, душна напористість та прагнення контролювати кожен його крок випалювали все живе й справжнє в радіусі кілометра.

​— Андрію! Ти що, серйозно заблокував мене абсолютно всюди? — її голос пролунав як удар батога. Вона впевнено, по-господарськи пройшла в глибину вітальні, повністю ігноруючи будь-які спроби Андрія вставити хоча б слово. — Ти справді думав, що я не знайду твою нову адресу в базі ФОПів? Нам негайно треба обговорити твою абсолютно дику поведінку і той обурливий факт, що ти вже тиждень ігноруєш мої офіційні пропозиції щодо...

​Вона раптом замовкла на пів слові, наче спіткнувшись об невидиму стіну. Її погляд наткнувся на Марі, яка тихо сиділа на дивані. В один момент красиві очі Катерини звузилися до розмірів двох смертоносних лазерних прицілів, а на губах з'явилася гидлива гримаса.

​— А це ще що за опудало? — виплюнула вона з такою неприхованою зневагою, що повітря в кімнаті, здавалося, завмерло.

​Марі, яка в цей ранок була вбрана в одну зі своїх улюблених «магічних» суконь — химерне вбрання з багатошаровим фіолетовим мереживом, купою дивних стрічок та асиметричним подолом, — миттєво здригнулася. Але вже за секунду вона гордо, по-королівськи вирівняла спину, хоча її пальці судомно стиснули блокнот.

​— Я — Марі. Сусідка Андрія, — тихо, але дивовижно чітко й з гідністю відповіла вона, дивлячись знизу догори на непрохану гостю.

​— Сусідка? Андрію, ти що, взагалі остаточно опустився на саме дно? — Катерина різко розвернулася до нього на своїх шпильках, обдаючи його важким, шлейфовим запахом дорогих і нудотно-солодких парфумів. — Ти зраджуєш нашій спільній, виплеканій ідеї ідеального, чистого життя ось із цим нерозумінням у фіранках? Ти тільки подивися на неї! Вона ж виглядає як невдалий, дешевий реквізит із якогось аматорського провінційного театру! Андрію, ти проміняв мене, мій стиль і статус на оце... лісове диво, яке, судячи з вигляду, снідає квітковим пилком і власними галюцинаціями? Це ж просто жалюгідна карикатура, а не жінка! Мокра курка в бабусиних мереживах!

​Андрій повільно, дуже повільно повернувся. Усередині нього все закипало від праведного гніву, а обличчя стало абсолютно кам'яним, наче висіченим зі скелі. Кожне слово Катерини било по Марі, і цей біль Андрій відчував як свій власний.

​— Катю, замовкни, — його голос прозвучав тихо, але в ньому була така залізна, небезпечна сила, що Катерина мимоволі зробила пів кроку назад. — Ми з тобою остаточно й безповоротно розійшлися пів року тому. Ти не маєш жодного, навіть найменшого права вриватися в мій дім і встановлювати тут свої порядки. А зараз — негайно, чуєш, негайно вибачся перед Марі.

​— Вибачитися? Мені? Перед цим безглуздим опудалом?! — Катерина істерично, образливо реготнула, закидаючи голову. В її очах палав гнів ображеного его. — Що ж, удачі тобі! Котися в своє болото. Тільки дивись уважно, щоб вона вночі не покусала твій святий сервер своїми гострими ельфійськими зубами!

​Вона крутнулася на підборах так, що її червоний тренч злетів, наче плащ лиходійки, і вилетіла з дому, з усієї дурі грюкнувши важкими вхідними дверима. Удар був такої сили, що по всьому будинку пройшла вібрація, а з верхньої полиці передпокою на підлогу приречено впав паперовий орігамі-дракон, якого Марі колись подарувала Андрію.

​В кімнаті запала важка, гнітюча, майже фізично відчутна тиша. Простір наче висмоктав увесь кисень. Марі все ще нерухомо сиділа на дивані, але її тоненькі плечі раптом почали дрібно, судомно здригатися, а голова опустилася так низько, що волосся повністю закрило обличчя.

​— Марі... будь ласка, не слухай її. Вона просто не в собі, вона завжди... — м'яко почав Андрій, роблячи крок до дивана й протягуючи до неї руку.

​— Ні, Андрію, вона права, — Марі раптом різко підняла на нього очі.

​У них не було звичних сліз, у них було щось набагато страшніше — глибоке, холодне й нищівне усвідомлення власної вразливості. Її губи тремтіли.