12

​Розділ 12. Контрнаступ «Лаванда»

​Ніч давно перестала бути просто темною порою доби й остаточно перетворилася на гарячкову стратегічну сесію. Маленька кухня Андрія, яка зазвичай нагадувала операційну своєю стерильністю, тепер виглядала як поле битви між суворим прагматизмом та нестримною фантазією. Андрій сидів за кухонним столом, обкладений роздруківками суворих програмних кодів, технічних специфікацій та аналітичних звітів. Марі ж розклала навколо свої чернетки — цупкі аркуші, де між закресленими абзацами красувалися детально виведені олівцем коти в середньовічних обладунках та з войовничо піднятими хвостами.

​— Отже, — Андрій важко зітхнув і потер перенісся, заплющивши очі від тривалого споглядання яскравого екрана ноутбука. — Ситуація наступна. Нам потрібно відповісти маркетинговому відділу Лондона. Причому відповісти так, щоб вони, по-перше, не викликали нам бригаду санітарів прямо сюди, а по-друге — не втратили залишки інтересу до твоєї, без перебільшення, «геніальної» стратегії. Марі, я благаю тебе, давай обійдемося без згадок про ельфійське вино в офіційному діловому листі.

​— Я все зрозуміла! — Марі енергійно підстрибнула на стільці, захоплено гризучи ковпачок пластикової ручки. В її очах палав справжній азарт першовідкривачки. — Дивись, це ж елементарно! Ми просто перекладемо це їхньою мовою. Ми напишемо, що «Лавандовий хаос» — це точна й глибока метафора непередбачуваності сучасного світового ринку. А «Ерхард Похмурий»... о, це буде блискуче уособлення непохитної стабільності та надійності британського банківського сектора!

​— Стабільність у домашніх капцях на босу ногу? — Андрій скептично опустив погляд донизу, розглядаючи власне домашнє взуття, яке мало відповідало образу фінансового титана. — Ну гаразд, звучить принаймні як бізнес-жаргон. Пиши. Але попереджаю: я особисто редагую кожне слово і кожну кому.

​Наступну годину вони працювали в дивовижно злагодженому, хоч і абсолютно божевільному тандемі. Це був справжній інтелектуальний штурм. Марі фонтанувала ідеями, генеруючи епічні епітети про «цифрові мечі маркетингу», «магію безперебійних транзакцій» та «фінансові заклинання». Андрій у цей час діяв як суворий цензор: він безжально, слово за словом, вичищав із тексту будь-які натяки на ритуальні вбивства тролів, облоги фортець та містичні зілля. Коли фінальний клік мишкою відправив лист на лондонську адресу, вони синхронно видихнули. У повітрі зависло дивне відчуття — вони почувалися спільниками, які щойно успішно пограбували найбільший банк країни (або, принаймні, вигадали найбожевільніший план, щоб цей банк пограбувати).

​— Знаєш, — Марі втомлено, але задоволено відкинулася на високу спинку стільця, закинувши руки за голову, — а ми з тобою насправді непогано спрацювалися. Такий собі дует: суворий капітан королівської гвардії та його ексцентрична чаклунка-консультантка.

​— Не кажи «гоп», поки ми не отримали офіційну відповідь, — пробурмотів Андрій, закриваючи кришку ноутбука. Втома врешті накотила важкою хвилею. — Іди вже спати, чаклунко. Бо вранці на цю пошту прийде одне з двох: або довгоочікуваний контракт, або офіційне повідомлення про нашу повну й остаточну депортацію з професійної спільноти.

Рівно о восьмій нуль-нуль Марі розбудила Андрія дуже дієвим, хоч і болючим способом — вона випадково впустила свої малюнки до книги, що були акуратно змотані в трубку та перев'язані золотистою стрічкою прямо йому на живіт.

​— Вставай! Андрію, вставай негайно! Лист! Там прийшов лист від самого містера Віттекера! — її голос зривався на ультразвук від хвилювання.

​Андрій підхопився на ліжку так стрімко, ніби пролунала повітряна тривога. Через таку поспішність він ледь не врізався головою в той самий ідеально вирівняний по лінійці торшер, який завжди був гордістю його перфекціоністського інтер'єру. За мить вони вже сиділи плечем до плеча, буквально встромившись очима в блискучий екран планшета.

​"Dear Mr. Gorenko and Ms. Ostrovska,

​— Ми детально обговорили вашу концепцію 'Creative Chaos' на нашій ранковій раді директорів. Мушу визнати, це саме той струс і ковток свіжого повітря, якого так довго потребував наш консервативний бренд. Ми концептуально готові підписати контракт на розробку повної рекламної кампанії. Але маємо одну обов'язкову умову... Ми наполягаємо, щоб фінальна презентація та затвердження бюджету відбулися особисто. В Борисполі. Ми хочемо на власні очі побачити контекст і, звісно ж, скуштувати той самий легендарний лавандовий борщ, про який ви згадували."

​Андрій повільно, ніби в сповільненій зйомці, повернув голову в бік Марі. Його обличчя в цей момент виражало абсолютно неймовірну суміш первісного жаху, німого шоку та крихти дикого захоплення.

​— Марі... — його голос прозвучав занадто тихо. — Вони їдуть сюди. Справжні англійці. Консерватори до мозку кісток. У бездоганних трійках і костюмах від Savile Row. Їдуть сюди, в цю квартиру. Їсти твій... лавандовий... борщ.

​— Ой! — Марі злякано, але водночас радісно сплеснула в долоні, а її очі заблищали ще яскравіше. — Тоді нам треба терміново бігти на ринок і купити ще лаванди! Багато лаванди! І терміново пересадити фікус. Андрію, де твій суперпотужний пилосос?

​— Пилосос нам уже не допоможе, — Андрій приречено заплющив очі й поклав долоні на лоб. — Тут пилососом не обійдешся. Нам потрібне справжнє диво. Або, як мінімум, дуже багато активованого вугілля та ентеросгелю для всього лондонського офісу, включно з радою директорів.

​Він розплющив очі й критично подивився на свою колись бездоганну, стерильну кухню. Зараз на скляному столі мальовничо лежало справжнє гусяче перо (і звідки вона його тільки взяла?), була розсипана яскраво-червона паприка, а поруч лежала трохи обгоріла по краях карта Середзем’я. Ідеальний порядок програв цю війну. Хаос святкував абсолютну перемогу. І, що було найстрашнішим для самого Андрія, — йому це починало навіть подобатися. Цей безлад мав свій смак і життя.

​— Добре, чаклунко, — сказав він, рішуче піднімаючись на ноги та розправляючи плечі. — Готуй свій «Зоряний пил» чи що там у тебе за рецептом. Ми влаштуємо цим британцям такий прийом, що вони назавжди забудуть про свій Біг-Бен та п'ятигодинне чаювання. Але! Борщ готуватиму Я. Особисто. Під твоїм чуйним наглядом, за твоїми інструкціями, але виключно моїми руками. Бо я дуже хочу, щоб після цієї презентації наші партнери залишилися живими.