11

Розділ 11. Дипломатична катастрофа

​Марі ще довго стояла під зачиненими дверима кімнати Андрія, уважно слухаючи гнітючу, майже фізично відчутну тишу, яка лише зрідка переривалася поодиноким, коротким і надзвичайно різким клацанням клавіатури. Дівчина всім серцем відчувала свою провину за це безглузде Bluetooth-непорозуміння, але ще більше всередині неї палало нестримне, палке бажання негайно все виправити і повернути на свої місця.

​«Він просто занадто скромний, закритий і гордий, — розсудливо подумала вона, розвертаючись і навшпиньки заходячи назад у простору вітальню. — Він абсолютно не знає, як правильно спілкуватися з цими суворими закордонними "лордами фінансів". Йому в такий кризовий момент терміново потрібна муза. Йому потрібен рішучий і креативний піар-менеджер».

​На глянцевому скляному столі посеред кімнати самотньо лежав його великий робочий планшет. Андрій у паніці просто забув його тут, коли так поспішно тікав у свою добровільну нічну ізоляцію. Марі взяла його в руки,натиснула кнопку, планшет засвітився ,вона легким помахом пальця розблокувала його — там була відкрита офіційна робоча пошта та довга гілка корпоративного листування з червоною позначкою «Urgent: Code Review». Марі обережно, наче справжній середньовічний ніндзя в домашніх мереживах, підійшла ближче і взяла девайс до рук. Тонкі пальці, підкоряючись раптовому творчому імпульсу, самі тягнулися до великої віртуальної кнопки «Reply All».

​— Зараз ми з тобою підкоримо цей ваш туманний Лондон, — гордо прошепотіла вона в порожнечу кімнати, гарячково й швидко набираючи текст прямо в полі офіційної відповіді.

​"Шановні Британські Лорди!

​Я — Марі, особиста чаклунка, головна стратегічна муза та офіційне натхнення Андрія Горенка. Пишу вам цей терміновий лист виключно для того, щоб ви ні в якому разі не лякалися тих пристрасних і гучних звуків кохання, які ви щойно так несподівано почули у своїй конференц-колонці. Це був абсолютно не вірус! Це був Ерхард Похмурий (це головний шляхетний герой мого майбутнього роману, але мушу визнати, що Андрій у реальному житті дуже сильно на нього схожий). Насправді Андрій настільки сильно, щиро й віддано любить ваш банківський код, що під час фінальної перевірки в нього стався справжній, неконтрольований творчий екстаз! Ті глибокі зітхання, які транслювалися в ефір — це була всього лише моя смілива художня метафора ідеальної інтеграції ваших складних баз даних! А дивнуватий аромат прованської лаванди, про який він так палко марив — це наша спільна алегорія на ваш новий, свіжий та інтуїтивно зрозумілий інтерфейс. Будь ласка, не гнівайтеся на нашого відважного лицаря. Він вночі буквально розплавив свій улюблений трекпад у вогні натхнення, поки самовіддано рятував ваш фінансовий проєкт від краху. Якщо ви щиро хочете дізнатися значно більше про нашу нову інноваційну стратегію "Лавандового хаосу" — ми з радістю чекаємо весь ваш лондонський офіс у гості тут, у Борисполі, на гарячий авторський борщ! Зі справжньою кулінарною магією та повагою, Марі (офіційна авторка вашого майбутнього комерційного успіху)."

​Вона впевнено натиснула кнопку «Надіслати» з таким глибоким почуттям виконаного обов’язку та тріумфу, ніби щойно власноруч врятувала ціле казкове королівство від навали лютих орків. Приблизно через десять хвилин Андрій нарешті з клацанням відчинив важкі двері своєї кімнати. Хлопець виглядав повністю виснаженим і морально знищеним: густе волосся було хаотично розпатлане, біла футболка безжально зім’ята, але в утомлених очах з’явилася тверда рішучість професіонала.

​— Марі, я зараз з усім розібрався. Я прямо зараз напишу їм офіційного листа про те, що це був звичайний технічний збій нашого Bluetooth-модуля... — втомлено почав він, виходячи на середину вітальні. Він упевнено підійшов до скляного столу, щоб взяти планшет і перевірити пошту, і раптово завмер на місці, наче вкопаний. Його очі під окулярами почали повільно, міліметр за міліметром розширюватися від невимовного шоку, читаючи рядки щойно відправленого з його власного аккаунта повідомлення.

​— Марі... — голос Андрія в одну секунду став небезпечно, загрозливо тихим, наче затишшя перед найстрашнішим ураганом. — Що... що це таке, поясни мені?

​— Це твій офіційний порятунок! — вона буквально сяяла від щастя й гордості, сплеснувши долонями. — Я все їм розставила по поличках і детально пояснила. Тепер ці поважні лорди точно знають, що ти не якийсь там дивний чи божевільний, ти просто неймовірно творчий і захоплений своєю справою програміст!

​Андрій продовжував мовчки дивитися на мерехтливий екран, де в режимі реального часу один за одним уже почали з'являтися системні сповіщення про успішне прочитання листа від усіх провідних топменеджерів великого лондонського офісу. Його ідеальна, бездоганна кар’єра міжнародного розробника, яку він роками вибудовував на сухій логіці, цифрах та майже хірургічній стерильності, щойно була публічно принесена в жертву божевільній «Лавандовій стратегії».

​— Ти, ти справді це... взяла і відправила їм... — він повільно, наче через силу, перевів свій скляний погляд на дівчину. У його очах зараз була не просто банальна злість, а справжній, глибокий екзистенційний жах.

​— Ну так, звичайно! Потайки від тебе, щоб ти навіть не думав відмовлятися чи сперечатися зі мною. Це ж мій тобі творчий сюрприз!

​Андрій абсолютно нічого не відповів на це виправдання. Він не став кричати, тупати ногами чи бити посуд. Хлопець просто мовчки, з абсолютно кам'яним виразом обличчя підійшов до тумбочки біля входу, одним різким рухом схопив ключі від свого кросовера і буквально вилетів з дому, навіть не згадавши про те, що треба взутися — так і пішов, прямо в м'яких домашніх капцях на босу ногу.

​— Андрію! Почекай! Ти куди взагалі в такий час?! — перелякано вигукнула Марі, вибігаючи слідом за ним на мокрий ґанок будинку.

​Потужний двигун машини миттєво ревнув у нічній тиші, сріблястий автомобіль із пробуксовкою зірвався з місця й на великій швидкості зник за воротами, залишаючи розгублену Марі зовсім одну в холодній нічній тиші Борисполя під дрібним дощем. Андрій у пориві емоцій мчав абсолютно порожніми нічними дорогами приватного сектору хвилин п'ять, аж поки холодний розум нарешті не підказав йому, що в одних лише домашніх капцях та без документів далеко від дому все одно не втечеш. Коли він повільно повернувся назад і акуратно під’їхав до свого паркану, Марі все ще віддано стояла на тому самому ґанку, повністю загорнута в його велику куртку, що рятувала її від нічної прохолоди.