10

Розділ 10. Bluetooth-диверсія

​Андрій сидів у своїй імпровізованій «стерильній зоні» на першому поверсі будинку, яку він так старанно оберігав від стороннього втручання. На настінному годиннику була вже глибока ніч — 02:30. Критичний, безкомпромісний дедлайн із консервативними лондонськими замовниками дихав йому в потилицю, як розлючений прадавній дракон, що засинає вогнем усе на своєму шляху. Після вчорашнього погрому хлопець нарешті насилу знайшов і налаштував стару мишку, заново під’єднав величезний монітор, перевірив стабільність мережі й нарешті підключився до важливого робочого відеочату.​На великому екрані миттєво з’явилися три обличчя надзвичайно серйозних британських топменеджерів у бездоганно випрасуваних білих сорочках і строгих краватках.

​— Mr. Gorenko, we are finally ready for the final code review, — сухо вимовив старший менеджер із таким специфічним аристократичним акцентом, від якого зазвичай віяло абсолютним, майже королівським холодним спокоєм.

​Андрій глибоко вдихнув, зібрав усю свою професійну концентрацію і почав демонструвати свій робочий екран. Усе просувалося просто ідеально, рядок за рядком, алгоритм за алгоритмом. Аж раптом в налагоджений процес втрутилася доля. На другому поверсі будинку Марі, щиро намагаючись заспокоїтися й зняти стрес після нічних пригод на зупинці, раптово відчула новий прилив нестримного натхнення. Вона вирішила скористатися сучасною функцією «диктовка» у своєму новенькому планшеті, щоб швиденько, поки емоції свіжі, начитати голосом найпікантнішу, найдовгоочікуванішу сцену свого майбутнього роману. Проблема була в тому, що дівчина в поспіху абсолютно не помітила, що підключилась до найпотужнішої, професійної Bluetooth-колонки в цьому домі. А це була саме та велика акустична система, що стояла на робочому столі в Андрія, прямо за його чутливим мікрофоном для конференцій.У ту ж саму секунду тишу робочої кімнати Андрія раптово й безжально розірвав неймовірно гучний, емоційний, театральний голос Марі, що залунав із потужних динаміків на повну гучність:

​— ...І тоді Ерхард Похмурий рішуче відкинув свій важкий зазубрений меч убік! Його широкі груди важко й пристрасно здіймалися під чорними шкіряними обладунками. «О, прекрасна чаклунко, — прогнав він низьким, хрипким голосом, — твій дикий аромат прованської лаванди затьмарив мій розум сильніше за міцне ельфійське вино! Візьми ж мене нарешті в солодкий полон своїх гарячих обіймів!»

Британські замовники на екрані монітора в один момент застигли, наче кам'яні статуї. Андрій від несподіванки й шоку так сильно смикнув правою рукою, що запасна мишка полетіла кудись убік, випадково відкривши на весь екран приватну вкладку з фінансовими графіками замість коду.

​— ...Він з усього розмаху притиснув її тендітне тіло до холодної, вогкої стіни королівського підземелля, — продовжував несамовито лунати голос Марі з колонки, супроводжуючись дуже реалістичними, пристрасними зітханнями авторки, — і палко прошепотів їй прямо в губи: «Твій невимовний хаос — це мій єдиний і найголовніший код доступу на цьому світі...»

​— Mr. Gorenko? — обережно запитав старший британець, повільно поправляючи свої круглі окуляри на носі й намагаючись зберегти фірмову англійську витримку. — Is this... some kind of innovative audio-documentation or emotional soundtrack for our financial project?

​Андрій, чиє обличчя за лічені наносекунди набуло насиченого багрового кольору перестиглого буряка з того самого денного лавандового борщу, гарячково й хаотично тиснув на всі клавіші клавіатури підряд, намагаючись заглушити звук. Але колонка, наче змовившись із авторкою фентезі, злегка заїла й видала фінальний, найпотужніший акорд цієї аудіокниги:

​— ...«О так, мій відважний капітане! — не своїм голосом закричала Марі на весь будинок (через баси професійної колонки це прозвучало як епічний крик пораненої морської чайки під час шторму). — Давай же спалимо цей нудний світ разом!»

​Не тямлячи себе від сорому, Андрій просто нахилився під стіл і видер шнур живлення акустичної системи з розетки. У кімнаті миттєво запала важка, гробова, майже фізично відчутна тиша. Тільки на екрані комп'ютера три пари круглих британських очей дивилися на нього крізь веб-камеру з такою дивною сумішшю щирого подиву, культурного шоку та глибокої, мовчазної поваги до його неймовірно «насиченого» нічного життя в таємничому місті Борисполі.

​— It’s... it’s a specific network virus, — ледь видавив із себе Андрій абсолютно сухими губами, дивлячись прямо в об'єктив камери. — A very... highly creative cyber-virus from Ukraine. Cyber-security issue. Excuse me, gentlemen.

​І після цих слів він просто закрив кришку ноутбука, повністю розірвавши з'єднання. Прямо посеред найважливішої фінальної наради року.

​Марі на другому поверсі почула якийсь дивний гуркіт і дивне шурхотіння знизу. Вона вибігла зі своєї кімнати на сходи саме в той момент, коли Андрій — абсолютно блідий, із виразом обличчя, на якому назавжди згасли останні іскри надії на нормальну міжнародну кар’єру — повільно виходив із вітальні.

​— Андрію! Ти просто не повіриш, я таку неймовірну, епічну сцену зараз написала! Планшет сам усе ідеально записав з першого дубля, уявляєш...

​Програміст не сказав їй у відповідь жодного слова. Він просто подивився на дівчину важким, довгим поглядом людини, яка щойно на власні очі побачила кінець світу, падіння цивілізації та знищення своєї репутації одночасно. Він мовчки зайшов у свою спальню, і сухий, різкий звук замка, що зачинився зсередини, пролунав у тиші будинку значно гучніше, ніж будь-яка вечірня гроза чи розкат грому.

​— Андрію? — Марі обережно, наче кішка, підійшла до його дверей і легенько постукала кулачком по дереву. — Ну ти чого знову починаєш? Тобі б насправді дуже сподобалися ці діалоги! Це ж усе про нашого Ерхарда Похмурого!

​З-за щільно зачинених дверей через кілька секунд донісся глухий, абсолютно приречений голос хлопця:

​— Іди геть, Марі. Прошу тебе. Я тепер офіційно і довічно прозваний як «Mr. Lavender Chaos» для абсолютно всієї лондонської фінансової біржі. Я більше ніколи в житті не вийду з цієї кімнати, поки вщент не вивчу якусь твою мову вищих ельфів і не емігрую назавжди в твій вигаданий світ. Бо там принаймні за сюжетом немає технології Bluetooth.