8

Розділ 8. Кулінарна магія та найтемніші часи

​— Марі, — голос Андрія в одну секунду втратив усі свої затишні, оксамитові нотки й став підозріло, майже загрозливо напруженим. — Скажи мені, будь ласка, чому в цій кімнаті раптово пахне так, ніби ми опинилися в самому епіцентрі масштабної пожежі на заводі дитячих гумових іграшок?

​Марі активно принюхалася, кумедно зморщивши ніс і намагаючись розпізнати нові нотки в густому повітрі.

​— Ой... Це, мабуть, моє «Зимове вогнище» нарешті як слід прогрілося і розкрило свій справжній, глибокий потенціал...

​Андрій різко, без зайвих слів випустив її теплу руку й гарячково увімкнув ліхтарик на своєму телефоні. Яскравий, різкий промінь світла безжально розрізав романтичну темряву вітальні, і вони обидва в деталях побачили масштаби повної, безкомпромісної катастрофи.

​Марі у своєму нещодавньому творчому пориві «прикрасити й гармонізувати» робоче місце Андрія, поставила одну з масивних ароматичних свічок не на спеціальну керамічну підставку, а безпосередньо на його новенький, надсучасний ергономічний трекпад. Його хлопець необачно залишив на столі поруч із монітором. Свічка виявилася занадто якісною: вона сумлінно прогоріла до самого дна, і розпечений, рідкий восьмидесятиградусний віск разом із відкритим полум’ям методично й безжально перетворював високотехнологічний девайс на безформну, футуристичну купу розплавленої чорної пластмаси.

​— Мій трекпад... — ледь чутно прошепотів Андрій. У цьому тихому, хрипкому шепоті було значно більше щирого болю й відчаю, ніж у всіх поп-піснях про розбите серце разом узятих. — Марі, ти хоч розумієш, що це був останній примірник із лімітованої, ексклюзивної серії? Він був ідеальним. Він індивідуально реагував на найменшу силу натискання пальця...

​— Ну, дивись, тепер він теж дуже експресивно реагує... але на силу відкритого вогню! — невдало спробувала пожартувати Марі, але під важким, крижаним поглядом Андрія швидко осіклася й замовкла. — Ой, лишенько! Я зараз усе виправлю! Я зараз!

​Вона гарячково схопила перше, що потрапило під руку у сутінках — свій щільний ескіз із детально промальованою картою королівських підземель — і почала запекло, з усього маху махати ним над вогнем, щиро сподіваючись у такий спосіб збити полум’я.

​— Не махай! Зупинись, ти робиш тільки гірше! Кисень, Марі! Ти додаєш туди кисню! Це ж чиста фізика!

​Проте закони фізики виявилися швидшими за попередження. Через частку секунди сухий папір художнього ескізу миттєво зайнявся від відкритого вогню. Тепер Марі з жахом тримала в руках не просто карту, а справжнє, яскраво палаюче королівське підземелля.

​— А-а-а-а! Бориспільдор атакує! Нас узяли в облогу! — відверто закричала вона від переляку, кидаючи палаючий шматок паперу в єдине безпечне й містке місце, яке взагалі бачила перед собою в радіусі метра — у  не велику каструлю з залишками лавандового борщу, що все ще самотньо стояла на столі після обіду.

​Ш-ш-ш-пшик!

​Величезна, щільна хмара пари з яскравим ароматом прованської лаванди, паленого дорогого пластику та згорілого паперу з шипінням піднялася під саму стелю. І саме в цю кульмінаційну секунду в будинку раптово й тріумфально ввімкнулося міське світло.

​Загальна картина у вітальні виглядала по-справжньому епічно.

​Андрій, посипаний дрібним сизим попелом, із кам'яним виразом обличчя дивився на залишки свого розплавленого девайса. Поруч стояла Марі з білим кухонним рушником на голові, який у паніці збився набік, наче екзотичний тюрбан. А посеред столу височіла каструля авторського борщу, з якої самотньо й сумно стирчав обгорілий, почорнілий край художньої карти Середзем'я.Все довкола було забризкане борщем, попелом та самотньо лежав розплавлений трекпад.

​Андрій дуже повільно, наче боявся зламати шию, перевів свій погляд на дівчину.

​— Знаєш, Марі... У твоєму вигаданому світі Ерхард Похмурий, мабуть, просто здав би Залізні Ворота ворогам без жодного бою. Повністю і добровільно. Аби тільки твоя чаклунка більше ніколи в житті не намагалася йому «допомогти».

​— Андрію, ну вибач, я все-все відпрацюю! Я обіцяю! Я напишу про тебе найкращий у світі фентезі-бестселер! Я... я прямо зараз власноруч помию всю підлогу в будинку! — вона виглядала настільки щиро розгубленою, наляканою та мініатюрною, що Андрій замість того, щоб остаточно вибухнути праведним гнівом, просто важко, втомлено сів на найближчий стілець, глибоко вдихнув та взявся за голову руками.

​— Ти доведеш мене до сивини своїми вихідками. Підлогу мити точно не треба, благаю тебе. Ти знову не розрахуєш пропорції, розіллєш відро води, і ми остаточно затопимо весь будинок. Просто... — він обережно взяв кінчиками пальців те, що ще п'ять хвилин тому було його улюбленим інструментом для роботи. — Марі, ти справді якесь стихійне лихо. Найкрасивіше, найхаотичніше і найдорожче лихо в усьому моєму житті.

​Марі буквально завмерла на місці, кліпаючи довгими віями й не знаючи, як правильно трактувати ці слова — чи це був такий завуальований комплімент, чи вже остаточний вирок перед виселенням.

​Андрій подивився на рожеві й сріблясті блискітки, які після її евакуаційних маневрів усе ще весело мерехтіли на його колись чистій білій футболці, потім перевів погляд на кулінарне варево в каструлі. Відсьогодні абсолютно всі свічки, сірники та запальнички в цьому домі підлягають моїй повній і безповоротній конфіскації. А ти... ти прямо зараз ідеш спати. Негайно—  нервово вигукнув Андрій, в потім додав— до того, як ми випадково викличемо сатану або відкриємо портал у пекло за допомогою твоїх унікальних кулінарних та художніх експериментів.

​Марі винувато посміхнулася. Вона слухняно рушила в бік сходів і вже на першій сходинці, тримаючись за перила, обернулася з легкою усмішкою:

​— Аеродинаміка, Андрію! Пам'ятаєш? Головне, що ми спільними зусиллями врятували цей будинок від знищення!

​— Йди вже, «аеродинаміка» ти , — тихо буркнув він їй услід.

​Проте, коли її легкі кроки нарешті затихли на другому поверсі, а двері кімнати зачинилися, Андрій підійшов до столу. Він озброївся звичайною виделкою і надзвичайно обережно, щоб не пошкодити папір ще більше, витяг із гущі борщу обгорілий, мокрий шматочок її казки. Хлопець акуратно розправив його на чистій серветці, уважно вдивляючись у хитромудрі лінії олівця: