1

​Розділ 1. Не той будинок

​Якщо життя Марі Островської й мало якийсь жанр, то останнім часом це була не романтика і навіть не драма. Це була трагікомедія з елементами виживання.

​Спочатку наречений зрадив їй із дівчиною, яку Марі сама ж запросила на день народження. Потім видав фразу: «Ти все не так зрозуміла». А на завершення забрав кавоварку, бо, цитата, вона більше потрібна йому для «продуктивних ранків».

​Марі не сперечалася. Кавоварку вона йому пробачить. Колись. Можливо. В іншому втіленні, де вона буде ельфійською королевою, а він — настирливим гобліном.

​Тому, коли агентка нерухомості знайшла їй затишний будинок у приватному секторі Борисполя, Марі сприйняла це як знак долі. Тиша передмістя, власний садок і жодних колишніх. Ідеальне місце, щоб нарешті дописати свою фентезі-сагу.

​— Ну привіт, нове життя, — урочисто сказала вона, виходячи з таксі.

​Таксист подивився на її багаж: три валізи, торшер, пакет із фікусом і — найголовніше — величезну тубу з картами вигаданих світів та коробки, забиті роздрукованими рукописами й начерками монстрів.

— Вам допомогти?

— Якщо можете допомогти з дедлайнами — так.

Він знизав плечима і мовчки поїхав.

​Будинок був чарівний. Двоповерховий, світлий, із дерев’яними вікнами. На ганку вже ввижалося, як вона сидить із ноутбуком, створюючи чергову епічну битву. Під килимком лежав ключ.

​— Бачиш? — сказала вона фікусу. — Всесвіт не такий уже й жахливий.

​За п’ятнадцять хвилин Марі встигла розсипати коробку з чорнильними ручками, вдаритися коліном об тумбу, забути телефон на вулиці й втратити десь один кросівок. Життя входило у звичне русло. Вона поставила чайник на кухні, розклала на столі перший-ліпший ескіз із зображенням крилатого змія і нарешті видихнула.

​Саме тоді з коридору пролунали кроки. Повільні. Упевнені.

У дверях кухні з’явився чоловік. Високий, у чорній футболці, з вологим після душу волоссям. У руці — чашка кави. Він дивився на неї так, наче вона була збоєм у матриці.

​— Ви дуже дивний привид, — сказала Марі, міцніше стискаючи в руці олівець.

Він звів брову.

— А ви дуже галаслива злодійка. Що це за... дракони на моєму столі?

— Це не злодійство, це інтелектуальна власність! І я тут живу. Орендую цей будинок на рік.

— Андрій Горенко, — спокійно відповів він. — Орендую цей будинок на пів року.

​Мовчання порушувало лише свистіння чайника.

— Це жарт? — спитала вона.

— Сподіваюсь. Агентка сказала, що сталася «маленька накладка».

— Маленька накладка — це коли в фентезі персонаж раптово змінює колір очей! А не чужий чоловік у моїй кухні!

​Андрій відпив кави, байдуже глянувши на її ескіз.

— Приємно знати, що ви розставляєте пріоритети. Але ваші карти захаращують прохід. Перший поверх мій.Частину речей я переніс поки ви налаштовували всій зв'язок з космосом чи відкривали чакри, не знаю.

— Що значить «переніс»?! Ви чіпали мої рукописи? Там же хронологія битв!

— Там хаос, — відрізав він. — Тепер у нас спільна кухня, ванна і, судячи з усього, нервова система.

​Марі повільно поставила телефон на стіл.

— Один санвузол на двох?

— Ви швидко рахуєте. Не планував жити з жінкою, яка малює чудовиськ і розкидає кросівки по дому.

— Це не чудовиська, це вища раса!

— Це загроза простору. Ви завжди така нестерпна?

— Лише коли хтось заважає мені рятувати королівство.

— Краще врятуйте чайник. Він зараз згорить.

​Марі обернулася — чайник справді стояв на увімкненій  конфорці й небезпечно пихкав періодично випльовуючи воду.

— Ви хворий на порядок.

— Я люблю структуру.

​Вона хотіла відповісти, але нагорі щось гримнуло.

— О ні... мої карти!

Марі кинулась до сходів, послизнулась на власному кросівку, який загадково знайшовся на першій сходинці, і не впала лише тому, що сильна рука Андрія вчасно схопила її за талію.

​Він стояв надто близько. Запах кави та дорогого мила змішався з ароматом її старих паперів.

— У вас завжди так? — тихо спитав він. — Катастрофа кожні п’ять хвилин?

— Це творчий процес.

— З нетерпінням чекаю на фінал, — він ледь усміхнувся і відпустив її.

— Я вас ненавиджу, — прошепотіла вона.

— Це взаємно, сусідко. Повертайтеся до своїх драконів.

Дякую за підтримку! 🌟

Ваші лайки та додавання до бібліотеки — найкраща мотивація для автора продовжувати творчість.