Після дня народження Насті, 18 жовтня, пройшла неділля. Настя ходила із тим кільцем яке їй подарував Ваня, воно їй так подобалося, що вона просто не знімала його навіть. Коли на наступний день, вони вийшли погуляти, погода була прекрасна, по всюди співали пташки, сонечно світило як ніколи ярко, було дуже тепло, не дивлячись на те, що наближалась зима. Вони йшли, розмовляючи про щось, сміючись, тримаючись за руки, як найзакоханіша пара у світі. Поки вони йшли до їх улюбленного парку, вони зустріли Аню із її хлопцем Максимом
-О привіт усім, сказав Макс та посміхнувся
-Привіт Максиме
-Привіт, відповіли Настя та Ваня
-Привіт, Аню, сказав Ваня
-Привіт)
-Куди йдете? поцікавився Макс
-Та в парк ось йдемо, а ви?
-о, а ми як раз звідти, там дуже гарно зараз.
Вони попрощались а Ваня із Настею пішли до парку
Коли вони зайшли, у парку було дуже гарно, Макс та Аня не врали на рахунок цього, багато людей, дітей, пташки співають, а вони йдуть,із посмішкою дивлячись друг на друга.
Коли вони присіли на лавочку, Ваня сказав їй
-Я такий щасливий із тобою, кохана
-Я з тобою теж, я навіть і не очікувала що зможу знайти такого хлопця як ти, але знайшла
Ваня посміхнувся, подивився на неї, до її очей, в її очах було щось таке....тепле, гарне, якась така іскорка, і ніжність, яку він ніколи в житті у дівчат не бачив. Тепло розлилося по його тілу, а він сидів посміхаючись і дивлячись на землю
-Ти така гарна, сказав він, не відриваючи очей від неї, і своїми пальцями торкнувся її щічки
-Ти теж, відповіла вона, торкаючись його волося своїми пальцями.
Вона подивилася йому в очі, та сказала
-Будь зі мною завжди, будь ласка, я без тебе не зможу
-Я завжди буду із тобою, сонечко, відповів він, та провів рукою по її волоссю.
Вони обійнялись, і їм нічого у цей момент не треба було, бо вони були друг у друга, і це головне для них.