ГЛАВА 1: Дружба чи щось більше?
В один прекрасний весняний сонячний день Ваня вирішив вийти на прогулянку. Він одягнув легкі спортивки, білу футболку та білі кросівки. Зайшов у кафе, де замовив собі улюблену каву — капучино, і сів за крайній столик біля вікна. Раптом у кафе зайшла дуже гарна дівчина, років 19. Вона була одягнена в чорну футболку, поверх якої була біла сорочка, звичайні штани та також білі кросівки, з розпущеним волоссям і трохи нафарбованими губами, з легкою усмішкою. Ваня відразу помітив її і подумав про себе:
Дівчина помітила його, усміхнулася і, взявши своє каву, сіла за його столик.
Ваня був приголомшений, адже він тільки що подумав про неї, і вона одразу підійшла до нього.
Він дізнався, що її звати Настя, їй 19 років, вона займається спортом, а точніше волейболом, у неї карі очі і дуже мила усмішка, в яку, як йому здалося, він закохався.
Поговоривши, Ваня запропонував їй прогулятися, адже погода була дуже гарна і сонячна.
Слухай, ти ж не проти прогулятися? Походимо, краще дізнаємось один одного, — сказав він.
Не проти, звісно, — широко усміхнувшись, відповіла Настя. — Куди підемо?
Не знаю, давай на твоєму розсуді, — відповів Ваня, відчувши прилив радості.
Давай в парк?
Давай, — злегка усміхнувшись, сказав Ваня, і вони пішли разом у парк.
Поки вони йшли в парк, вони заговорили про все: про фільми, спорт, музику. І коли вони прийшли, Настя запропонувала піти подивитися на статую слона, яка була в цьому парку, її побудували нещодавно, і всі ходять туди, щоб зробити фото.
Давай на того слона підемо? Пофоткаємось, наприклад?
Давай, звісно, — відповів Ваня, зі щастям у душі.
Настя подивилася на нього і усміхнулася, і Ваня побачив в її очах щось таке, чого він ніколи не бачив, чи то тепло, чи то щастя, чи щось середнє.
Коли вони підійшли, Настя наблизилася до слона і почала його торкатися, оскільки він був зроблений з трави, але трава не була справжньою і була дуже м’якою.
Дивись, — з милою усмішкою сказала вона, — він такий м’який.
Так, дійсно м’який, — з легким відтінком щастя відповів він і подивився на неї.
Іх погляди зустрілися, і Вані здалося, що вона йому підморгнула, і в цей момент його серце, здається, пропустило удар. Він подумав про себе:
Ваня був 18 років, тобто вона була на кілька місяців старша за нього, він народився в серпні, а вона — в жовтні.
Коли вони пофоткалися і погуляли, вже стало темно, і вони збиралися йти додому.
Ну, мені вже пора додому, — з легкою ухмилкою сказала вона.
Давай проведу? — запропонував Ваня.
А давай, — розсміявшись, сказала Настя.
І вони пішли разом до її дому.
Ваня почув, що вона дивиться на нього довше звичайного, і в її очах промайнула тепла іскорка. Увесь час, поки вони йшли, вони розмовляли, розмовляли і ще раз розмовляли.
Вони підійшли до її дому.
Ну, ось і мій дім, — знову усміхнувшись, сказала вона.
Ну... класно ж було? — з легким відтінком питання в голосі сказав він.
Так, мені дуже сподобалося, — сказала вона.
Тоді... може повторимо на днях? — з невеликою неувереністю запитав Ваня, очікуючи її відповіді.
Я тільки за, — підморгнувши, сказала Настя.
Коли? — з диким відчуттям щастя на душі запитав Ваня.
Давай завтра?
Давай, — відповів Ваня, закрив очі і відчув, як йому стало легше на душі.
Ну, тоді до завтра? — запитала Настя, не поспішаючи йти.
До завтра, — усміхнувшись, сказав Ваня.
Вона повернулася і з трохи сором'язливим поглядом залишила Ваню одного, з щастям і нерозумінням, до чого це може призвести. Дружба? Чи це може стати чимось більшим? — подумав він і з цими думками вирушив додому
Проснувся він з думками про прогулянку з Настею. Він швидко привів себе до ладу, поснідав і одягнувся. На годиннику було 12:30, він написав їй у Телеграм:
— Привіт, ну що, коли ти вільна?
Через 10 хвилин він отримав відповідь:
— Привіт, давай через півгодини в тому ж парку?
Ваня відчув полегшення, адже вона не передумала.
— Звісно, давай, до зустрічі.
— До зустрічі), — відповіла вона.
Ваня йшов по людних вулицях, навколо співали пташки, а він насвистував свою улюблену пісню. Ваня озирнувся навколо, ніби очікуючи когось побачити серед натовпу людей, але коли відірвав погляд від сусідньої вулички, просто усміхнувся і пішов на зустріч Насті.
Коли він увійшов у цей парк, людей було не дуже багато, але повітря було чисте, і Ваня вдихнув його в передчутті зустрічі з Настею, а потім видихнув з спокійною душею. Він знову оглянувся навколо, але навколо були тільки дерева, зелена трава і спів пташок. Людей у тому місці, де він йшов, майже не було, що давало ще більше комфорту для Вані.
Коли Ваня підходив до місця призначення, він побачив її. Вона була...пречудова. Трохи розтріпані волосся, вже звична легка усмішка і тепло в очах, вона була так само одягнена у легку чорну куртку, а під низом була та сама чорна футболка, ті самі штани та кросівки. Вона дивилася трохи в бік, тому не відразу помітила його. Коли він підійшов і вона його помітила, вона усміхнулася ще тепліше, а іскра в її очах загорілася яскравіше.