Глава 1.

Я сиділа за своїм столом перед монітором ноутбука і рахувала хвилини до завершення робочого дня. Одним словом,працівник року, чесне слово. До речі,про Новий рік. От скажіть,хто видумав виходити на роботу після цього грандіозного свята. Добре, звісно,що сьогодні четверте січня,а не перше чи навіть друге.

-Марусь,ти,де Різдво святкувати будеш?-вириває мене з думок моя колега Христина.

-Я тобі вже скільки разів казала, щоб ти мене так не називала,-фиркаю я до неї,бо всі її слова, наче та сіль на рану.

-Ой,дівчата,не лізьте до неї. Її вже й так хпопець покинув,-ще одна обізвалася.

Тобто, зрозуміло,що я працюю в жіночому колективі,а саме у зміїному кублі. Проте,як словами не крути,але все вищесказане чиста правда. Андрій залишив мене прямо за день до Нового року.Покинув одну з холодильником, що вже був забитий олів'є і тому подібним. Добре, що хоч не за декілька годин,бо я таки врятувала свято собі і поїхала в село до батьків. А там ще сестра з зятем, тому, якщо коротко,я більш менш весело і бадьоро зустріла початок року.

До речі,там і планую провести Різдво, тому що, сім'я завжди тебе прийме і вислухає. Різдво, також,сімейне свято, тому,я все роблю правильно. 

-Дівчата,а ви чули, що наш бос буде у Карпатах на Різдво?-продовжує Христина.

Скажу декілька слів про нашого керівника,що був моїм не взаємним коханням до зустрічі з Андрієм. Точніше я думала, що все взаємно,бо він справді робив мені знаки уваги. Проте, потім виявилося, що я не одна тут така особлива працюю.

-То що,Марусь,складеш нам компанію?-вириває знову мене з думків Христина.

-Де?Що?-перепитую,бо втратила сенс їхньої розмови.

-Та ж у Карпатах. Ти, що нас не чуєш?-нервується та.

-Ні,я поїду до батьків. І ще,-встаю я з-за столу і прямую до неї,- Більше не називай мене Марусею,-кричу їй в обличчя, щоб та запам'ятала нарешті і йду до вбиральні.

Там плескаю собі у обличчя трохи холодної води, щоб заспокоїтися. От скажіть,де хвалена жіноча дружба чи хоча б малесенький прояв солідарності. Його,що просто не існує? Тому що, мені здається, що так. Хоча ні. Я просто впевнена в цьому. Бо наш невеликий кабінет зараз більше схожий на дику природу,де вбивають того хто хоч трішки проявив слабкість.

А як її не мати, якщо я з ним зустрічалася майже рік. Цілі одинадцять місяців,починаючи все настільки мило і романтично,що при одній згадці тільки, сльози одразу ж течуть по очах.

Проте,все це дурість. Сльози не вихід і, якщо ми вже розійшлися,то це означає, що нам просто не доля бути разом. Заспокоюю себе і йду,з гордо піднятою головою,на своє робоче місце.

Ще два дні збігають,як одна хвилина,а далі настає перший український святвечір. Ще його називають Голодною вечерею. Пригадую, що в дитинстві обожнювала цю традицію. Готують цілий день дванадцять страв,а самі тим часом, дотримуються посту. Потім,з настанням першої зірки на небі,всі починають частування. Першою їсться кутя,а далі те,що твоє серце забажає. 

Я вже, як була старшою,то допомагала сестрі з мамою у приготуванні. З часом,ми навіть чітко ділили страви,які кожна має готувати. От і зараз, якщо я встигну доїхати до першої зірки,то може ще допоможу з вечерею. На диво,шеф сьогодні відпустив дівчат після обіду додому. Я не думала, що він взагалі знає про українські традиції,але вже як є.

Спочатку я швидко заїхала додому, щоб переодягнутися і взяти з собою деякі речі,а далі поїхала на автовокзал. Вже там взяла квиток на маршрутку і поїхала до свого мальовничого села. Погода була морозна і сніжна,що не так часто буває останніми роками. Щоб скоротити час дороги,бо їхати було близько години,я залізла в мережу Інтернет. Там всюди були фотографії святкування, привітання з святами. Проте,це не так мене вразило,як один пост,що одразу кинувся у вічі. Ворожіння на Різдво. Погодьтеся, що таке не кожен день можна зустріти. Тим паче, що мало хто вірить у потойбічні сили чи іншу фантастичну магію. Якщо говорити про мене,то я вірю. Не у все, правда,але в більшість.

Але зараз не про це. Виявилося, що: " ворожіння в ніч перед Різдвом відрізняються особливою точністю, так як згідно з народним повір’ям, у цей час, на Землю відправляються таємничі сили і межа між живими і мертвими стоншується.Здавна вважалося, що кращим часом для того, щоб відкрити завісу майбутнього, — це святки. Святки і ворожіння — невід’ємні складові зимових свят. Присутність серед живих людей потойбічних духів, за народними поглядами, забезпечувало можливість зазирнути у власне майбутнє. Святками, святими вечорами, називаються два тижні зимових різдвяних свят, що починаються 6 січня — напередодні Різдва, і закінчуються 19 січня — святом Водохреща. Але ворожіння в ніч перед Різдвом — самі виправдані, це найсприятливіша пора для всіляких ворожінь.

Дівчина різдвяним вечором накриває стіл скатертиною в порожній кімнаті, кладе на нього прилад, тільки крім виделки і ножа — їх класти не можна. Залишившись одна в кімнаті, дівчина замикає вікна і двері, сідає на протилежне місце за столом, вимовляє: «Суджений-ряджений, прийди до мене вечеряти», і чекає..."

-Зупинка!Село Куликів!Хто виходить?-лунає голос водія,а я аж вся здригаюся.

Ойой..Це ж моя. Я швидко біжу до виходу, щоб не проїхати ще декілька зупинок.Ну і щоб водій не бурчав. 

До будинку моїх батьків було близько одного кілометру, тому,я йшла повільно, насолоджуючись красою зими. 

Нарешті я бачу свій рідний поріг і заходжу до подвір'я,де порається мій батько.

-Татусю, привіт!-біжу я до нього, щоб міцно обійняти. Хоч мені і двадцять п'ять років,але я всеодно липну до нього, як маленька дитина. Тому що, своїх батьків я обожнюю. Вони мене виростили і вивчили,а більшого не можна і бажати.

-Привіт,моя доня. Йди до хати,бо холодно,а я скоро прийду,-відпускає він мене з обіймів і я чемно прямую до будинку. Там швидко роздягаюся і прямую одразу ж на кухню,де пораються мої любі жіночки.

-Доброго дня у хату,-забігаю я на кухню. Від моєї несподіваної появи,мама вкидає назад у раковину ложку,яку мила,а сестра застигає із вареником у руках, який ще не встигла доліпити.