Глава 18

Я майже не спала цієї ночі.

Щоразу, коли заплющувала очі, переді мною з'являлися слова Діми: «Каріна не просто знає про моє минуле. Вона була тією людиною, через яку я колись зробив найбільшу помилку у своєму житті».

Я намагалася зрозуміти, що це означає.

Як Каріна могла вплинути на його рішення? Що саме він зробив? І чому тепер так боїться розповісти мені правду?

Але найбільше мене хвилювало інше. Діма сказав, що після його зізнання я можу більше не захотіти з ним говорити. Невже він справді зробив щось настільки серйозне?

Уранці я взяла телефон і побачила повідомлення від нього.

Діма: Доброго ранку. Ти сьогодні зможеш зустрітися зі мною?

Я: Зможу. Я хочу почути правду.

Діма: Я розумію. Давай зустрінемося о дванадцятій там, де ми бачилися востаннє.

Я: Добре.

Я відклала телефон і підвелася з ліжка.

Сьогодні все мало змінитися. Принаймні я дуже на це сподівалася.

Я не хотіла більше здогадуватися, не хотіла читати між рядками й боятися кожного нового повідомлення. Я хотіла знати, з ким насправді пов'язала свої почуття.

Зібравшись, я вийшла з дому трохи раніше. Мені потрібно було пройтися й привести думки до ладу.

На вулиці було прохолодно. Люди поспішали у своїх справах, машини проїжджали повз, а я йшла, майже не помічаючи нічого навколо.

Я саме переходила дорогу біля невеликого магазину, коли почула своє ім'я.

— Катю?

Я зупинилася.

Цей голос…

Ні. Цього просто не могло бути.

Я повільно повернула голову й побачила хлопця, якого зовсім не очікувала зустріти.

Макар.

На якусь мить мені здалося, що я помилилася. Але він стояв переді мною, дивився просто на мене й ледь помітно всміхався.

— Привіт, — сказав він.

Я не відразу знайшла слова.

— Макаре?.. Це справді ти?

— Як бачиш.

Я розгублено засміялася, досі не вірячи власним очам.

— Господи, скільки часу минуло! Ти звідки тут узявся?

— Приїхав ненадовго. Є деякі справи.

Він уважно подивився на мене.

— А ти майже не змінилася.

— А ти, бачу, навчився з'являтися саме тоді, коли цього ніхто не очікує.

Макар усміхнувся, і на кілька секунд я відчула дивне полегшення. Поруч із ним було легко говорити. Не потрібно було підбирати кожне слово чи боятися, що за звичайним запитанням ховається щось невідоме.

Але ця легкість швидко зникла.

— Ти кудись поспішаєш? — запитав він.

Я згадала про Діму.

— Маю зустрітися з однією людиною.

— З Дімою?

Я завмерла.

— Звідки ти знаєш про Діму?

Макар перестав усміхатися.

Кілька секунд він мовчав, ніби вирішував, чи варто відповідати.

— Катю, нам потрібно поговорити.

Я відчула, як усередині все напружилося.

— Про що?

Він подивився на мене серйозно.

— Про те, чому ти не повинна дивуватися, якщо сьогодні почуєш від нього зовсім не те, на що сподіваєшся.

Я дивилася на Макара, не розуміючи, що відбувається.

Учора мені писала невідома людина. Сьогодні я випадково зустріла його. І тепер він говорив так, ніби знав про таємницю Діми набагато більше, ніж я могла уявити.

— Макаре, що відбувається? — запитала я. — Чому всі раптом знають про мої проблеми з Дімою?

Він опустив очі.

— Тому що ця історія почалася задовго до того, як ти про неї дізналася.

Я відчула, як у мене похололи руки.

— Ти знаєш, що він приховує?

Макар не відповів відразу.

— Знаю частину правди. Але я не хочу розповідати тобі те, що повинен сказати він сам.

Я гірко всміхнулася.

— Чудово. Ще одна людина, яка знає правду, але не хоче її розповідати.

— Я розумію, що ти злишся. Але повір, я не хочу робити тобі боляче.

— Тоді скажи хоча б одне. Діма справді зробив щось погане?

Макар зітхнув.

— Він припустився помилки. І замість того, щоб одразу все виправити, дозволив цій помилці зруйнувати стосунки з людиною, яка йому довіряла.

Я мовчала.

— Але, Катю, — продовжив він, — у цій історії не все так просто. Є речі, про які ти ще не знаєш.

Я подивилася на годинник. До зустрічі з Дімою залишалося небагато часу.

— Я повинна йти.

Макар кивнув.

— Іди. Але якщо після цієї розмови тобі знадобиться хтось, хто вислухає тебе без осуду, ти знаєш, де мене знайти.

Він дістав телефон.

— Дай свій номер. Я напишу тобі, коли матиму більше часу.

Я продиктувала номер, усе ще намагаючись зрозуміти, чому наша випадкова зустріч так дивно переплелася з таємницею Діми.

Коли ми попрощалися, я ще кілька секунд дивилася йому вслід.

Макар повернувся саме тоді, коли минуле Діми мало відкритися переді мною.

І я вже не вірила в прості збіги.

Діма чекав на мене біля нашого місця зустрічі.

Коли я підійшла, він одразу підвівся. Його обличчя було серйозним, а в очах читалося хвилювання.

— Привіт, — тихо сказав він.

— Привіт.

Ми кілька секунд мовчали.

— Ти готова? — запитав він.

Я глибоко вдихнула.

— Я готова почути правду. Але спочатку хочу запитати тебе про дещо.

Він насупився.

— Про що?

— Я щойно зустріла Макара.

Діма зблід.

Це тривало лише мить, але я помітила.

— Ти зустріла Макара? — перепитав він.

— Так. Випадково. І він знає про тебе набагато більше, ніж я думала.

Діма відвернувся й провів рукою по обличчю.

— Отже, він повернувся…

— Ти знав, що він може повернутися?

— Я не був упевнений.

Я відчула, як усередині знову зростає напруження.

— Дімо, я не розумію. Що між вами сталося? Чому Каріна говорить про твою помилку, а Макар натякає на те саме?

Він повільно сів на лавку й жестом запросив мене сісти поруч.

— Катю, я хочу, щоб ти вислухала мене до кінця. Навіть якщо деякі речі тобі не сподобаються.