Розділ 14

Минуло кілька місяців.
Зима відступала, але на льодовій арені панував холод — той самий, знайомий кожному хокеїсту перед грою.

Сьогодні був вирішальний матч сезону.
Трибуни гуділи, світло прожекторів било просто в очі, а коментатор вигукував імена гравців.
Коли назвали:
— Капітан команди — Данило Мороз!
— зал вибухнув оплесками.

А серед натовпу, у першому ряду, стояла вона.

Катя — у светрі команди, з шарфом його кольорів. Її щоки трохи рожеві від холоду, а в очах — гордість, яку неможливо було сховати.
Вона не кричала, як інші. Просто стояла й дивилася — спокійно, але так, що він відчував це навіть через шум тисяч голосів.

---

Під час гри він грав, як ніколи раніше.
Кожен пас, кожен рух був точним, відточеним — але всередині все крутилося навколо однієї думки: вона дивиться.

Коли залишалися останні секунди, рахунок був рівним.
І саме він отримав шайбу.
Мить — удар — і вона в сітці.

Гол.
Переможний.

Стадіон вибухнув.
Гравці кинулися до нього, тренер кричав щось нерозбірливе, фанати махали прапорами — але Данило шукав лише одне обличчя.

І коли побачив Катю — вона сміялася, змахуючи сльози радості.

---

Після матчу він пробився крізь натовп, просто до трибуни, де вона стояла.
— Цей гол — для тебе, — сказав він, захеканий, ще в екіпіровці.

— Я знаю, — усміхнулася вона, торкаючись його руки через бар’єр. — І я пишаюся тобою.

— Ні, — відповів він, дивлячись просто в її очі. — Це ти — моя головна перемога.

Катя посміхнулася, і цей момент здався ідеальним.
Без камер, без галасу — просто вони.

---

Пізніше, коли арена спорожніла, вони стояли на льоду — він у ковзанах, вона у звичайних черевиках, але трималася за нього, сміючись.
— Я все ще не вмію кататися, — сказала вона.
— Добре, що я капітан, — відповів він, тримаючи її за талію. — Твоя безпека — моя зона відповідальності.

Вона підняла погляд.
— І любов поза грою — теж?

— Завжди, — прошепотів він.

---

Сніг за вікном танув, залишаючи по собі весну.
А їхня історія тільки починалася — без правил, без страху, але з одним головним принципом:
справжнє кохання не потребує гри, щоб виграти.