Розділ 5

Вечірка закінчилася пізно. Люди виходили з квартири сміючись, хтось голосно сперечався, хтось уже хитався від випитого алкоголю. Катя ж поспішала на вулицю, щоб нарешті опинитися подалі від цього шуму.

Вона вдихнула прохолодне нічне повітря й полегшено зітхнула.

— Хей, книжкова фея, — знайомий голос пролунав за спиною.

Вона різко обернулася. Данило. Він стояв у дверях, засунувши руки в кишені, і дивився на неї так, ніби це він виграв черговий матч.

— Не називай мене так, — втомлено кинула Катя.

— Добре, Катерино, — промовив він її ім’я несподівано м’яко. — Дозволь провести тебе.

— Я й сама дійду, — вона вперто підняла підборіддя.

— Уже пізно. І небезпечно. Не хвилюйся, я не з’їм тебе, — він усміхнувся своїм нахабним усміхом і пішов поруч, навіть не питаючи дозволу.

Вони йшли мовчки вузькими вулицями. Катя намагалася зосередитися на нічному небі, на світлі ліхтарів, але відчувала, як поруч його плече майже торкається її. Це дратувало й водночас… чомусь гріло.

— Ти сьогодні здивувала, — раптом сказав Данило. — Я думав, ти зовсім не вмієш веселитися. Але на танцполі… ти була вогнем.

— Я не така, як твої дівчата, — тихо відповіла вона.

— Я знаю, — серйозно промовив він, і його голос змусив її серце прискорити ритм.

Катя підняла погляд — і зустріла його очі. Там не було звичного зухвальства. Лише теплий, уважний вогник.

— Данило… — почала вона, але не встигла закінчити.

Він нахилився ближче, і на мить здалося, що час зупинився. Їхні обличчя розділяли лише сантиметри. Вона відчула його подих на своїх губах, і все тіло затремтіло.

— Я… я повинна йти, — прошепотіла вона, відступаючи назад.

— Добраніч, фея, — тихо сказав він, дозволяючи їй піти. Але в його очах читалася обіцянка: ця гра тільки почалася.

---

Катя закрила за собою двері гуртожитку й притулилася спиною до холодної стіни. Її серце билося, як після марафону. Вона знала одне: цей хлопець небезпечний. Але чи зможе вона втриматися подалі від нього?..