Розділ 5. Випадок у Бібліотеці або Про Особисте Життя Капітана

"Що?... Брат?... У мене є брат? Вони серйозно? Це не брехня?" – розгублено думала я, спостерігаючи за тим, як погляд зеленоокого добрішає з кожною секундою. 

— Ерлайн?... Ти як? – Омід обережно взяв мене за плечі й заглянув прямо в очі. – Все гаразд. Не треба хвилюватися. Так, я твій брат. Щоправда, двоюрідний. Це не брехня, і я впевнений, що ми швидко знайдемо спільну мову. Правда ж? – посміхнувшись, він заспокоїв моє серце, яке вже було готове здуріти від прискореного биття. Невпевнено кивнувши у відповідь на питання хлопця, я, чомусь, подивилась на капітана. 
Вловивши мій стривожений погляд, чорнявий мовив до інших:

— Що ви тут поставали? Давайте заходьте до потяга, а то ще без вас рушить. – жартівливо сказав брюнет, штовхнувши сержанта номер один до транспортного засобу. І вже звідти почулося кумедне обурення блондина. За ним всі, без винятку, по черзі зайшли до потрібного нам вагону.

Всередині було красиво, затишно й найголовніше – чисто. Запах був приємний, з ароматом нічної, весняної свіжості. Людей було зовсім не багато. Спальні місця привітно виглядали з кожного зустрічного плацкарту, запрошуючи сісти на покриту синьою шкірою, м'яку поверхню.

Поки всі ми шукали плацкарт із потрібними місцями, капітан розказав мені дещо про Óміда: у їхньому загоні він перебуває приблизно рік і займається, як я вже знаю, питаннями їхніх поїздок і перебуванням у готелях. Його головне завдання – розплановувати великі поїздки повстанців і наперед заброньовувати їм номери в потрібному готелі(хоч сам ельф може й не брати в цих подорожах ніякої участі). Він не так часто як інші подорожує в групі з усіма іншими членами команди, але, попри це, в нього з усіма зберігаються дружні стосунки. Слухаючи все це, я розуміла, що непогано мій братик у них прилаштувався. "Добре, що є хоч одна, рідна мені серед них, людина." – усвідомлення цього мене заспокоювало.

У плацкарті я опинилася разом із Омідом, Едуардом, Брозом, Мелейно й ще одною незнайомою дівчиною. Це була молода, струнка, невисокого росту рудоволоса красуня. Її довгі вуха на голові, мініатюрний носик і відсутність райдужної оболонки ока говорили про те, що вона із агонів – мешканців Áвуссу, або підземного королівства. Я лише вдруге в житті бачу когось із цієї раси, тому не змогла не затримати свій здивований погляд на незнайомці. Нехай, вони й без носа, чи їхні очі мають лише білок(визначеного кольору) і зіницю (рископодібної форми), але майже всі представниці агонів володіють прекрасною зовнішністю. Про осіб чоловічої статі мені відомо мало. 

Спіймавши на собі мій погляд, дівчина зразу ж простягнула мені свою тендітну руку:

— Нóра. Нóра Сплáйтек. Я помічниця Едуарда. Рада знайомству. – її буквально білосніжна долоня м'яко стиснула мою.

— Ерлайн Вердінг, навзаєм. Мені про вас капітан Амал трошки розказував. – я старалася бути якнайбільш привітною.

— Раз ми в одному загоні, краще тобі до мене на "ти" звертатися. Так ми швидше подружимось. – вона мило посміхнулася, змушуючи своє, оранжевого кольору татуювання (яке розміщувалося під оком і було схожим на зірочку) здеформуватися.

— Гаразд. Мені цікаво, як таку тендітну дівчину зацікавила ковальська справа? – вирішила я сміливо почати розмову.
Молода агонка скромно засміялась.

— Є дві причини мого зацікавлення в цій зовсім не дівочій справі: перша – моя магія, яка має назву "Скульптор", ідеально підходить для роботи з обладунками й зброєю. Її суть полягає в тому, що будь-який предмет, залежно від складності його хімічного складу, в моїх руках може набувати властивостей пластиліну. Із іншими предметами я справляюся не так добре як із бронею чи зброєю, тому друзі часто лише просять мене "підігнати" її(броню) під їх розмір, якщо вони за деяких обставин набирають вагу, або навпаки, втрачаються її..

— Нічого собі магія! – тихо скрикнула я, легко підскочивши з місця. – Я ще ніколи про таку не чула! Якось покажеш мені її в дії?

— Звичайно. – посміхнулась рудоволоса й продовжила – А другою причиною є те.. – її тон помітно стих і вона подивилася на верхнє спальне місце, на якому вже хропів коваль – ..це те, що я стараюся завоювати його довіру. – рухом голови вона вказала на того самого шатена – Як тільки я вступила до"Полум'я Правосуддя" й дізналася, що він – їхній коваль, зразу ж попросилася бути його головною помічницею. Справа в тому, що саме Ед посприяв тому, щоб я стала одною з повстанців. І будучи його, нібито, заступницею, я хотіла так йому віддячити. Коли він дізнався, яка в мене магія, взагалі говорив, що я – скарб для будь-якого коваля. Ну, й так, за півтора року різних пригод, сталося те, що повинно було статися: я потроху, але по самі вуха закохалася.. – дівчина помітно почервоніла і я, чомусь, вслід за нею. Потім, вона так само пошепки продовжила – Нехай, він досить старший за мене, але я не думаю, що це перешкода. Правда ж?

— Звичайно. Любов лише якимось там віком не обмежити. Нехай, ви всі ще не настільки добре мені знайомі, але, якщо що, я всіма руками й ногами "за" за те, щоб ти була з Едуардом. Буду всіма силами тебе підтримувати. – взявши її долоні в свої, я серйозно дивилася на дівчину. 

— Дякую, Ерлайн. Це ще один "плюс" на мою користь. – мило посміхнулась вона. – Інші друзі з загону переважно дивуються, як Едік може не бачити моєї особливої до нього уваги. Якщо чесно, мені й самій з цього дивно, і я навіть не знаю, чи добре це, чи погано..

Так, особисто ми, говорили десь до одинадцятої години вечора. Саме тоді я вже відчула, що втомлена й сильно захотіла спати. Незвичні для мене колихання велетня заспокоювали і лише пришвидшували процес засинання. І крім того, потяг зовсім не шумів і на зупинках зупинявся дуже м'яко.
Коли інші повстанці "повлягалися", невідомо. Знаю лише, що точно не тоді, коли й я. Багато з них ще довго про щось говорили між собою, Мелейна записувала щось у своєму блокноті, а Броз, який був на верхньому від неї місці, читав якусь товсту книгу. За весь вечір у потязі, ці двоє й двома фразами не перекинулись.