Розділ 2. Може, Забагато Нових Знайомств або Хто Такі "Полум'я Правосуддя"?

Наступним рухом капітана були.. обійми?! От треба було мені вляпатися мені в таку безглузду ситуацію! Хлопець легенько обійняв мене за талію і пошепки сказав, чи навіть наказав(!?), щоб і я зробила те саме. Звичайно ж, аби врятувати наші "шкури" від небезпеки, що ще мені залишалося зробити, як не слухняно й несміливо обійняти його у відповідь? Адже не хотілося, щоби нас помітили ті славнозвісні гвардійці. Руки тремтіли, а серце скажено билося в грудях чи то від хвилювання, чи то від обурення. І мені, напевно, не було б так соромно, якби він цього не чув, так, а він просто не міг цього не чути! Боги, та що це за день такий?!

— Скажеш, коли можна буде припинити грати цю невеличку виставу. — Його голос прозвучав якось втомлено й спокійно. Вочевидь, він не зміг приховати того, що дана ситуація йому теж не імпонує. Капітан спер на моє плече свою голову, тим самим викликавши лоскотання шиї і моє тихе й мимовільне хі-хікання, що, до речі, трохи допомогло розслабити нерви. Я б і не подумала, що його волосся таке м'яке, бо на вигляд воно здавалося колючим. Хоча ні. Не так. Воно було і колючим, і м'яким водночас. Досить дивно, проте, це правда.

Коли заглянула за спину брюнета, мої очі помітили, що королівські "пси" вже зникли з поля зору. Давши сигнал того, що все "чисто", я змогла спокійно відійти від стіни, видихнути і розімнутися, що зробив і хлопець.

І наступні двадцять хвилин ми б ішли в напруженій мовчанці, якби молодик не нагадав мені дещо:

— То, як тебе звати? Ти ж тоді навіть не відрекомендувалась.

Після такої от, як він казав, вистави, говорити з ним було трохи незручно, і хлопець, напевно, відчував щось подібне, тому й захотів перебити свої і мої сплутані думки й емоції чимось іншим.

— Я Ерлайн. Якщо офіційно, то Ерлайн Вердінг, — сказала я після двохвилинних роздумів і вагань, легенько посміхнувшись. "Розслабся, все вже позаду…" – думала тим часом. Потім протягнула руку, як виявилося, для того, щоб здивуватись наскільки ніжно її потиснули. Парубок на кілька секунд зиркнув на мене оцінюючим поглядом. — А Ви… Áмал. Так?

— Ех, схоже, мені знову доведеться все повторювати…

— Ні-ні-ні! — Заперечно помахала я руками. — Все зрозуміло…

— А я знав, що це спрацює. — Несподівано тихо засміявся він, і я від несвідомо завмерла від здивування, вперше побачивши якісь зміни у виразі його обличчя. Прикольний у нього сміх.

Я б і надалі сприймала нового знайомого як холоднокровного, серйозного і байдужого капітана, але момент, свідком якого мені щойно довелося бути, на певний час це спростував.

— Ти вмієш стріляти з лука? — Неочікувано запитав він, швидше за все, звернувши увагу на мій лук і три "нещасні" стріли.

— Нуу… Скажу зразу: володію я ним не так вправно, як деякі інші ельфи, але на нормальному рівні, — моє скромне пояснення супроводжувалося незрозумілою і дивакуватою мімікою. — А Ви? Мечем володієте? — І собі вирішила запитати я.

— Так. — молодик торкнувся зброї рукою, — Цей меч, як і твій перстень, допомагає мені вчасно втихомирювати свою магію. Ці артефакти викувані з одного металу. Саме цей "красунчик" допомагає мені зберігати спокій у найрізноманітніших ситуаціях. У нас, до речі, природа магій схожа, я це відчуваю. — Повідомив він, викликавши у мене неабияке здивування на пару з цікавістю. 
"Значить, якщо я дізнаюся, яка у нього магія, мені стане більш зрозуміло, яка вона в мене." – припустив мій розум, поки ми крокували. Але розпитувати щось про це я не стала, зроблю це якось пізніше.

— Ну ось, ми на місці. — Зазначив капітан і я підняла очі, щоб подивитися який із себе цей готель. 
Виглядав він вельми бідно: дерево, з якого зроблені стіни, почорніло і почало гнити, деякими місцями дах має дірочки, і двері теж почорнілі й старі. Всередині вигляд теж не кращий: світильники ледве висять (тобто, скоро точно можуть впасти комусь на голову), підлога, як і всі двері, пронизливо рипить, сходи, здається, можуть провалитися від кожного кроку, і павутиння, пилюка і ще раз пилюка. Дивлячись на все це, мене ніяк не могло покинути відчуття того, що мої руки повинні тут все прибрати, бо інакше цього, напевно, ніхто вже не зробить.

Прослідкувавши за моїми трохи нервовими і здивованими поглядами, сіроокий вирішив поставити питання:

— Ти, напевно, думаєш, чому моя команда перебуває у такому неохайному місці? Чи я не правий? — Я кивнула, підтверджуючи його перші слова. — Поки що, цей спосіб переховування ще жодного разу не підводив нас. Такі, як ми, вибирають для ночівлі старі смердючі готелі, щоб королівська гвардія не знайшла нас. Вся суть в тому, що їхні воїни, чи начальство, не здогадуються, що ми можемо бути саме в таких будівлях. Вони вважають нас гордими, такими, що не будуть переховуватися у якихось, скажімо, свинарниках. Саме тому їм навіть у голову не приходить, що все може бути настільки по-іншому.  — Пояснював хлопець, якого я в цю мить уважно слухала.

Ми сиділи за столом у холі. Закінчивши говорити, брюнет витягнув із внутрішньої кишені свого шкіряного плаща невеличкий блокнот і почав у нього щось занотовувати.

— Амале. — Раптово звернулися до капітана і він, відірвавшись від записування, підняв свої кришталево-сірі очі на власника низького, трохи хриплого голосу. — Я повинен був полагодити твій меч. — Сказав чоловік років тридцяти п'яти, із зубочисткою в роті. 
Поки чорнявий щось обдумував, я змогла краще роздивитися цього, напевно, коваля. Його світло-каштанове волосся, яке підтримувала чорна пов'язка, було досить довгим, але не сягало плеч, очі були трошки вузькими і бурштиновими, невелика щетина на лиці, вилиці і підборіддя(як і в капітана, до речі) своєю мужністю додавали чоловікові якогось шарму, ніс був прямим і чуть загостреним на кінці, губи були досить повні і коли чоловік говорив, з-під них можна було побачити невеличкі нижні й верхні ікла. Весь харизматичний образ незнайомця доповнювали чорні штани, де-не-де порвана біла майка і своєрідне татуювання на правій руці. Також, не можу не згадати про те, що його ліву руку повністю(від плеча) заміняв залізний протез. Мені таке рідко доводилося бачити, тому найдовше мій погляд затримався саме на ньому.