Розділ 1. Втеча або "Закохана Парочка"

Я бігла лісом, задихаючись. Шпотикалась, падала, вставала і знову бігла. Лука і стріл поруч не було, тому озиратися й перевіряти, чи сильно я відірвалася від нападника, було надто страшно. Через паніку в голові не було жодних думок, які могли б хоч чимось допомогти, а помирати тут і зараз аж ніяк не хотілося. І як сьогодні все могло так обернутися!?

Вже з самого ранку цей день був якимось дивним: все навколо здавалося неприродно похмурим і сумним, небо було сірим і хмарним, над головою часто пролітали ворони, моторошно каркаючи, а лісні тваринки поводилися так, ніби ховаються від чогось страхітливого. Природа, я так розумію, таким чином хотіла мене попередити, щоб нічого доброго від цього дня я не очікувала. Я не маю з нею настільки сильних зв'язків, як мають інші ельфи, але натяки все одно зрозумілі.

Зранку, вийшовши з дому, я попрямувала до криниці. Навіть не встигла ще води набрати, як із кущів з'явився незрозуміло хто у чорному плащі. Серце почало готуватися до пришвидшеного качання крові, адже розум насторожився, і ноги почали ледь помітно тремтіти від страху.
Із татових історій я знала, що особи в плащах найчастіше можуть виявитися некромантами і це не віщує нічого доброго.
Яскраво смарагдовий амулет на шиї незнайомця підозріло замерехтів. "Зараз, напевно, магію якусь використає…" – пронеслося в голові. Я спокійно поставила порожнє відро на землю, і, злякано зиркнувши на невідомого, щосили чкурнула у напрямку лісу. "Якщо сумніваєшся, що знаєш з якої саме раси істота перед тобою, краще не говори з нею, а просто тікай, адже це може бути хто завгодно..." – згадувала я татові слова, поки бігла.

Як би мені не хотілося в це вірити, але йшов уже четвертий рік після смерті батьків.

Я завжди знала, що вони мені не рідні, але це не скасовувало того факту, що мені було складно змиритися з тим, що їх більше немає.
Завдяки їхній опіці і вихованню, зараз я є тою, ким є.

"Коли тобі буде двадцять.. одного дня, не забудь довіритися хлопцю, який прийде до тебе. Я й гадки не маю, як він виглядатиме і коли приблизно це станеться, але просто довірся. Якщо не його словам, то принаймні нашим. Колись нам про це казали твої справжні батьки. Вони знали, що настане час, коли ти залишиш нас і вирушиш на пошуки нового життя, або, точніше, перетнеш кордон між Емéльресом і Лíроном. У королівстві всіх рас, як вони говорили, тебе чекатиме багато пригод, нових знайомств і відчуттів. Не бійся їх. Так, не всі вони будуть приємними, але ти повинна відкритись їм. Також, будь сильною, не смій опускати руки, і завжди, будь-якими способами, здобувай те, на що заслуговуєш... Сподіваюся, що твої справжні батьки ще живі і ти зможеш із ними зустрітися..." – ці мамині настанови, які супроводжувалися стверджувальними кивками тата, я пам'ятаю й до сьогодні. Мені завжди було дивно з того, що мама знала, коли вони з татом помруть, і тому, дуже вдало підібрала час для того, щоб розказати все це.

От тільки в даний момент її слова мені нічим не допоможуть. "Довірся…" – як? Кому? Я не думаю, що он тому незнайомцю в темному плащі, який женеться зараз за мною!
Паніка охопила мене зповна і ноги ще швидше понесли туди, де очі встигали дивитися. Я до цього моменту навіть не знала, що вмію так швидко бігати...

— Постривай, не тікай від мене! — пролунало за спиною, — Та стій ти! — за голосом було зрозуміло, що я його трохи розлютила.
Достатньо начитавшись в книжках про такі випадки, я знаю, що, якщо зупинюся, це добром не закінчиться принаймні для мене.

У наступну хвилину, мою голову заполонили думки про біль у спині. Розум ще не встиг усвідомити, що сталося, а я вже лежала на траві, попередньо відчувши, що ззаду в мене кинули щось тверде. І це, швидше за все, була кулька із розряду "сипучих" магій.

Розуміючи, що лежати і потирати болюче місце часу немає, я спробувала піднятися, і була зупинена за допомогою, як не дивно, магії піску.
Незнайомець "прикував" мої руки до землі, спеціально перевернувши на спину. Коли я розплющила зажмурені від болю очі, щоб оцінити ситуацію, він уже нависав наді мною.

Хлопець миттю зняв капюшон з голови, тим самим привернувши мою увагу до свого лиця. Чесно кажучи, я навіть подумки зраділа, бо він виявився ельфом. І навіть не просто ельфом, а дуже красивим ельфом, якому на вигляд було років так двадцять. Як-не-як, гостровухі завжди виділялися своєю зовнішністю серед інших рас. Хоча, не знаю, чи змогла б так сказати про себе. Я не спішила вважати себе дівчиною "ельфійської" краси.

•
Небо стало ясним, вперше за цей день(все-таки весна надворі). Сонце почало пригрівати всі навколишні рослини і нас із хлопцем заодно. Ставало дедалі спекотніше. Ми дивилися одне на одного, переривисто дихаючи.

— Нарешті спіймав. — Блондин був настільки близько, що його гаряче дихання торкалося мого обличчя. — Бачиш, я не демон і не некромант. Не варто мене боятися. — Я здивовано закліпала.

— А чому тоді в плащі? — Вирвалося в мене питання і страх почав відступати. Головне – він не з імперії нежиті, а то було би надто небезпечно зустріти представника саме цієї держави, бо в ельфів із нею стосунки перебувають не в найкращому стані.

— Я не знав де точно ти живеш. Думаючи, що це людне місце, я прагнув не привертати до своєї персони багато уваги. — Пояснив хлопець із серйозними лицем але воно все одно продовжувало зберігати в собі якусь дитячість. Потім він подивився кудись убік своїми бурштиновими очима.

— Але ж, Емéльрес – королівство ельфів, а ти – ельф. Як ти вже казав, ти не демон і не нечисть, проблем не мало б виникнути, — висловила я своє припущення.

Блондин якось задоволено посміхнувся і повільно піднявся, на ходу знімаючи плащ. Лише зараз я помітила, що його волосся аж пояса сягає. Хто що б не говорив, а в ельфійському народі хлопці з довгим волоссям не були великою рідкістю. Хоча, мені було дивно з того, що воно не пряме, а кострубате. Хлопець мав навіть чубчик, який не стирчав, а був охайно пригладженим до голови. Курносий ніс і блідорожеві губи в нього були доволі малими, а коричневі брови не дуже густими. Виразні бурштинові очі зверху над собою мали чорні тіні й разом із усім іншим чудово виглядали на круглому обличчі юнака.