Любов потрібно заслужити

Пролог

Музика: Adrian Von Ziegler – Bound

 

Ная і Арус безтямно кохали одне одного вже багато років. Та звести дітей у молодих ельфів чомусь ніяк не вдавалося. Радилися зі жрецями богів, бо, може, вони Вищих чимось розгнівили; обходили сотні цілителів і алхіміків, та ті лише хитали головами. Все було марно. «Ви не будете мати дітей, – спокійно говорили вони подружжю. – Співчуваємо». 

Але коли здалося, що Ная вже виплакала всі сльози, а Арус постарів від туги, їм повідомили про хворобу Наїного дідуся. То був єдиний рідний ельф, який у жінки лишився, який замінив їй батька. Тож вони двоє без зволікань попрямували в Емéльрес, до одного з найстаріших ельфійських шаманів, ким чоловік і був.

— Доцю, ми так давно не бачилися, — прохрипів до посумнілої Наї дідусь, і вона взяла його за зморшкувату руку. — І я радий, що в останні хвилини ти зі мною, бо маю тобі сказати… дещо дуже важливе, — ельф важко дихав і старався не кліпати, щоб не віддатися хворобливій втомі. Ная стиснула руку чоловіка сильніше. Арус напружено підійшов ближче до його ліжка. — Ваша дочка...

— В нас немає дітей, батьку, — гірко прошепотіла Ная. Все ж він не міг цього знати, бо вони справді давно не бачилися, відколи вона вийшла заміж. 

— Я знаю, доню, — ледь кивнув ельф. — Але буде... Одна-єдина дочка. Темноволоса, з зеленими очима... Та хоч як ви її любитимете, але повинні будете віддати іншим батькам, бо інакше... дівчинка помре... — погляд старого був десь далеко від них, ніби йому хтось щось показував і він переказував те молодому подружжю. — Боги подарують їй могутню й рідкісну магію. І зроблять рятівницею... Лíрона, — чоловік і жінка розгублено перезирнулися, почувши назву королівства, в якому зараз жили. — Про це говоритимуть і інші наші шамани, тому чутки дійдуть до лихих у Ліроні. Вони захочуть її позбутися... Тож послухайте свій розум, а не серце, і коли настане час – відправте доньку подалі від Лірона і від себе... 

Все сталося так, як і говорив шаман. Хоч усі й говорили про їхню бездітність, та вони таки змогли дати життя прекрасній дівчинці. Ная з Арусом плакали, коли вперше її побачили. І тому, що були невимовно раді, і тому, що знали, що з дочкою доведеться розлучитися. 

Назвали малу ельфійку Ерлайн. Вона справді мала волосся темне, як шоколад феніксів, а очі зелені з сірим украпленням, наче літній хвойний ліс. Хоч батьки не були магами, але навіть вони відчули, що в Ерлайн ховається велика сила. 

Коли їй було трохи більше, ніж півроку, у Ліроні королівські гвардійці, наче ті пси, почали повсюдно шукати «дівчинку з пророцтва». Вони дізналися і про її батьків, тому в першу чергу хотіли знайти їх, щоб убити, а дитину забрати і виховати своєю найвірнішою слугою (бо нащо позбавляти світ від сильного мага?). Принаймні так говорили любителі пліток в тавернах. 

Для Аруса й Наї це було сигналом до дій. Вони знали, що не зможуть приховати силу Ерлайн, особливо коли з гвардійцями співпрацюють маги. Задля її ж добробуту батьки повинні були пожертвувати своїм часом, який могли б провести з єдиною донькою, спільними спогадами про її дитинство, яким не судилося з'явитися. 

Теплого літнього дня, коли погоді було особливо байдуже, що коїться у Тон-Корі, Арус і Ная, прикинувшись парою прочан, із маленькою донечкою на руках пішли на північ Лірона. Вони дивом оминули ласі на підозри патрулі гвардійців. І вже через кілька днів за допомогою добрих подорожніх у критій підводі приїхали до глухого ельфійського містечка. Вирішили, що хоч то й не так далеко від Лірона, але все ж люди клятого короля не посміють проводити пошуки в державі гостровухих. 

Ельфи завжди були світлим і шляхетним, хоч іноді й надміру гордим народом. Ліси Емельреса прийняли своїх дітей тихим, привітним шелестінням листя і співом пташок. 

Старенька хатина біля самої гущі дерев зустріла їх сумними вікнами. Хоча, ті вікна радше нудьгували, аніж сумували – в домі давно не лунало дитячого сміху.

Немолоді ельфи з деякою настороженістю і цікавістю прийняли в будинок непроханих гостей. Вони були далекими родичами Аруса і, вислухавши розповідь молодих батьків, погодилися прихистити Ерлайн і виховувати, поки не прийде її час повернутися до Лірона.

А це станеться, коли за нею пішлють когось із ліронських повстанців. І батьки були впевнені, що її приведуть до них живою-здоровою, бо повстанці в королівстві всіх рас були хорошими людьми. Саме їхній генерал обіцяв подружжю прихисток від переслідувань у таємному штабі. 

Ная й Арус вірили, що ще обов'язково побачаться з донькою, хоч і не скоро. Ця віра допомогла їм жити без неї наступні роки. Вони тоді чим могли допомагали повстанцям у їхніх штабах і рідко виходили в міста, бо гвардійці дізналися про їхню зовнішність і могли схопити. Батьки тихо раділи тому, що “королівські пси” таки не посміли ступити на територію Емельреса. Або ж не сподівалися, що дівчинка з пророкування може бути там. 

Час минав. В ельфійському королівстві підростала дитина, яка навіть не здогадувалась, що підготувало їй майбутнє.

А в Ліроні свободи людей дедалі більше угнітала влада короля і тамтешні повстанці щороку з більшою нетерплячкою чекали на рятівницю з пророцтва. 

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше