Післямова

Що ж... як би сумно це не звучало, та ця історія (чи, швидше, ця сюжетна лінія ;)) підійшла до свого чудового завершення. Моя перша серйозна книга! Аж не віриться… Як-не-як все колись закінчується. Майже все…

Найдорожчі мої читачі, я надзвичайно вдячна вам за те, що ви полюбили моїх героїв, що йшли з ними пліч-о-пліч, що переживали всі пригоди так, як і вони, що хвилювалися за них, що сумували й раділи разом із ними і, врешті, що дочитали цю незвичайну історію до кінця і, вірю, залишили її в своєму серці ❤️
Можливо, мені хіба здається, а може, так і справді ще буде, але я не знаю, чи зможе Ерлайн або я розповісти вам про те, як на святкуванні зворушливого весілля Дірка й Калісто всі дружно й довго гомоніли, як хапалися за животи від сміху, спричиненого кумедними жартами (вгадайте, хто був їхнім ініціатором? Ага, саме той приколіст, що всюди вставляє своє "Йоу"), як нагло і без дозволу там бродив Віллі (щоправда, в образі якогось незнайомого всім ельфа) і смакував усілякі страви, як безтурботно танцювали закохані пари, і як прямо на очах ці самі пари й утворювалися (то я зараз про Тероніса і його несподівані залицяння до старшої з близнючок.. він ельфійці взагалі, проходу не давав; схоже, вже надто сильно Дарла йому сподобалася…), і як неозброєним оком можна було помітити щастя на обличчях всіх гостей дійства, яке було для молодого короля Лірона неймовірно довгожданим. Порадійте і ви за нього, адже він заслужив це, чи не так? 
Напевно, найкраще буде попрощатися з вами на цій чарівній ноті, що я зараз і зроблю. Але прошу: не засмучуйтесь, бо ж хоч і не скоро, проте ми з вами ще побачимось! Підписуйтесь на мою сторінку, щоб не проґавити виходу нових книг! А також, якщо ви з певних причин ще не бачили, запрошую подивитися на елементи образів героїв цієї книги у одному з моїх блогів ;). Мрійте, ростіть у серці добро, кохайте й будьте коханими, бережіть себе і вірте в диво, адже саме тоді воно прийде до вас!