Розділ 32. Вирішальне Завдання або Сльози Були Даремними

Як тільки опинилися всередині свого одвічного сховку, поспішили розійтися. Амал із Брозом пішли звітувати Егонові, а інші попрямували по кімнатах. Напружені, збуджені, схвильовані і налякані почали кожен по-своєму готуватися до завтрашнього дійства. Як точно мине те доленосне завдання знали лише Лейла і покійний пан Абелард і саме сьогодні вдова повинна розказати капітанові, сержантові і новому генералові всі деталі.

Ми з дівчатами довго не могли заснути після того, як вже закінчили свої приготування, немов чекали чогось. Схоже – ранку. І коли він, нарешті, настав, Амаліель забрав мене на галявину для тренувань.

— Що я повинна робити з ними, Амале? — Мій щиро не розуміючий погляд пройшовся по артефактах, що мирно лежали на траві колом. Там були всі до єдиного. Всі, які, нам потрібно було відшукати. Всі, з якими мене пов'язували спогади про цікаві завдання і зближення з друзями.

— Так як ти – головна героїня нашої місії, тобі треба навчитися робити те, що допоможе нам втілити її в життя. — Взявся спокійно і наче з радістю пояснювати коханий, галантно запрошуючи мене рукою до кола з тих магічних предметів. "Нарешті, нарешті я дізнаюсь про те, для чого була народжена!"

Далі капітан розповів про суть завдання і всі його найдрібніші аспекти. Як виявилося, іншим повстанцям це також обов'язково розкажуть, адже багато (хоч і не всі) братимуть у ньому участь. Поки уважно слухала Еля, не припиняла дивуватися кмітливості генерала Морторо і його дружини, які продумали те все… Можливо, насправді у тому й не було нічого дивовижного, бо вони лише намагалися слідувати пророцтву, але ж я ще ніколи не робила нічого подібного і настільки значущого… Певно, тому й на емоціях усе сприймала. Мої особливі тренування минули без пригод, проте, як говорив мені під час них чорнявий, чи вдасться зробити все повністю і успішно вже на місці події – достеменно не відомо, але знаю чітко, що це цілком залежить від моїх здібностей і готовності (найбільше моральної).

Перед обідом всі, хто мав вийти в той час, вже були готові вирушати. Одягнені в коричневі плащі з каптурами, в яких і планували рухатися містом. І то не на людях, а у провулках. О, і ще й несподіванка – до місця події нас приведе Амон (так, він вже достатньо віджив після тих ран, все ж цілителі на роботі не сачкують)! Все-таки то й не дивно, адже цей демон знає і навколишній ліс, і вулиці Софоса чи не найкраще з усіх учасників завдання. Патрулював же ж їх не раз, поки був капітаном королівської гвардії.

Наша не дуже велика група вже мовчки крокувала знайомим лісом, слідуючи за Амоном, коли я мимоволі почала пригадувати моменти з королем, який віз мене на своєму коні до повстанців після того рокового балу. Скільки переживань тоді було!

До речі, про правителя Лірона. Цьому чоловікові повідомили про весь наш план (у який пан Дірк свою долю також вніс) і пересування, тому він чекатиме всіх у потрібний час і в потрібному місці. Сподіваюся, що ми дістанемося туди без ніяких казусів.

Щоб ви вже не були як розгублені овечки, я трохи поясню: як тільки обійдемо певну частину королівського палацу лісом, то повинні вийти в місто, щоб потрапити на його територію таякби збоку, а не ззаду, чи спереду. Розумію, що охорона ж по всьому периметру є, але з цим нам вже допоможе сам Дірк Волкер.

— Я п'ятнадцять хвилин тому віддав нашим акторським групам наказ до дій, — Повідомив усім як ніколи серйозний Егон, лишень ми напружено ступили на бруківку Софоса, — і вони вже повинні виконувати свою роботу. Ну, бачу, що так і є, адже королівської гвардії на вулицях поменшало. — Аналізував уголос генерал, поки ми насторожено роззиралися. Із наближенням до "фінішу" кров бушувала дедалі сильніше. 

— Ей, що це ти собі дозволяєш?! — Почулося обурення якогось чоловіка на одній із недалеких вулиць і ми зразу ж зиркнули туди, — Думаєш, що якщо син заможного аристократа, то можеш із моєю жінкою робити все, що заманеться?! — Незнайомий нам повстанець у ролі бідного жителя лютував, а інший такий, що приміряв на себе образ молодого багатія, відповідав йому не менш уїдливо. Жінка ж, яка, за планом, стала причиною серйозної сварки, теж неперевершено грала – відчайдушно намагалася заспокоїти злого чоловіка.

— В такі миті розумієш, як добре, що серед повстанців є настільки талановиті люди. — Із захватом мовив Ель і ми всі, мовчки погоджуючись, поспішно притулилися до стіни одного з будинків, попри які вкотре пробігли ненависні гвардійці. — Я впевнений, що в інших точках столиці всі так само чудово впоралися зі своїм спектаклем… — Визирнувши з-за сховку разом із коханим, я побачила, як актори після кулаків вже й магією почали користуватися – другий етап пішов. — Так, вони нас не підведуть. Напевно, вже більшість гвардії Софоса розбіглась на ці бійки, тому можна не очікувати, що на когось натрапимо. — Зробив висновок брюнет і наша група рвонула в потрібному напрямку.  

— Це хіба не означає, що й Амон теж міг записатися до цих акторів? — Весело на бігу поцікавився Броз, а рогатий тим часом лише хижо усміхнувся. Більшість зацікавлено глянула на рожевоокоого молодика, про якого зайшла мова.

— Якби ж лише моє прекрасне личко не було таким впізнаваним. — Самозакохано відказав цей демон і всі лише мимоволі посміхнулись, радіючи тому, що жарти сержанта завжди можуть хоч трохи послабити напругу в душі.

Коли-не-коли ми невпевнено озиралися, але, на щастя, справді не зустріли нікого з ворогів на шляху. Взагалі, із найголовнішого повстанського загону на це завдання нас пішло трохи більше, ніж дев'ять. Кожен, окрім мене, Егона і Амона ніс якийсь із магічних артефактів.

Зупинившись за найближчим до території замку будинком, ми потроху виглядали з-за нього. Із відповіді на лист, що був ще ввечері надісланий Його Величності, стало відомо, як саме король допоможе нам пробратися всередину палацу.

— Він уже там! — Зашепотів збуджений Амон, придивляючись до території біля одних із воріт, що були розміщені вздовж огорожі, а ми тим часом нерозуміюче перезирнулися.