Розділ 31. День Народження або Останній Артефакт

— Що?.. — Лише й змогла видавити з себе, не припиняючи витріщатися на Оделію. В голові все враз наче переплуталося від цієї шокуючої новини.

— Так, тобі не почулося. — Знову видихнула дівчина, поправивши кошик у руці.

— Але ж Катарізмо в не найкращих відносинах із Ліроном… Хіба серед демонів не найбільше спільників старійшин? — Не могла второпати я, приклавши пальці до підборіддя й опустивши очі, коли шоковий стан вже трохи минув і ми почали йти вулицею. Дріада ж лише здвигнула плечима, мовляв: "Нічого про це не знаю. Сама гадки не маю, чому він так поводиться."  

Я попросила подругу нічого нікому не казати про це і після цього дорогою до того провулку, у якому і вийшов із телепорту Разії, наш дует майже весь час мовчав. Зрідка проскакували скупі фрази, але напруги, на щастя, ніякої не було. Ми дві зрозуміли, що маємо вкотре обдумати останні події. Та й для мене так було краще, адже я могла сподіватися, що про нашу зустріч із Теронісом ніхто не дізнається. І, до слова, тепер дуже страшно побачитися з ним знову. Набагато страшніше, ніж раніше…

Коли куплені рослини і ягоди були успішно передані в бліді руки одного з цілителів, я спокійно подякувала Оделії за таку собі прогулянку і покинула лазарет. Поки замислено йшла тунелями штабу, в голові не припиняли повторюватися події як сьогоднішнього, так і минулого днів. Безсонна ніч, хвилювання за друзів, шокуюча новина про Амона, звістка про смерть пана Абеларда, яку з собою приніс Егон, Телі з Піром, що мало не знищив усе, прощальна церемонія, щира розмова з Лейлою, обрання нового генерала, моя зустріч із Теронісом і несподіваним рятівником – Віллі… Стільки всього довелося пережити лише за два дні. Якби мені хтось кілька місяців тому сказав про мій теперішній темп життя, я б точно не повірила. Так і збожеволіти недовго, хіба ні? Добре, що є друзі, на яких можу покластися і яким можу довіритися. З ними нічого не страшно.

— Ерлайн! — Я здригнулась від гукання Делайли, яка зненацька з'явилася спереду, — Завтра в Оміда день народження! — Взявши за плечі, стурбовано зазирнула власниця червоних очей в моє налякане її раптовою появою обличчя. Чи, може, я настільки задумалась, що й не помітила, як вона мене кликала? — Бачу, що ти не знала. Як і я… — Демонеса відпустила мене й опустила очі, — Ніхто до сьогоднішнього дня нічого мені не говорив про це і тепер треба швидко думати, що я зможу йому подарувати… — Почала міркувати вголос багряноволоса, поки мої зелені озерця здивовано на неї витріщалися. Делайла так сильно хвилюється за день народження Оміда? Що б це могло означати? Звичайно ж – вона закохалася в нього! А я й не помічала... Певно, ця демонеса добре стримувала свої почуття до цього часу. Ну молодець, я б так довго щось таке приховати точно не змогла...

— Делайло, а чому ти так про це хвилюєшся? — Поклавши долоню на плече високої сукуби, невинно поцікавилась я, — Хіба Омід не дратує тебе? — Дівчина прикувала до мене погляд шокованих кривавого кольору очей і її щоки очікувано спалахнули яскравим рум'янцем. Вона несвідомо відійшла подалі і захитала головою.

— Ні, Ерлайн… Це не те, про що ти подумала. — Розгубленість демонеси мене то смішила, то змушувала шкодувати її, — Так. Справді. Якого диявола мене повинен хвилювати день народження цього гада? Ха, і що це зі мною? — Почала виправдовуватись чи того переді мною, чи то перед собою вона. Ой, а щоки ж червоніти ще більше почали.

— Делайло, не бійся. — Взяла я сукубу за руку, розуміюче зазирнувши у ще досі налякані очі, — Якщо ти не хочеш, щоб про це хтось дізнався, то я нікому не скажу. — Дружно підморгнула жахливо збентеженій дівчині, — Я, як ти вже казала, теж не знала про день народження брата. Тому давай разом підемо купувати подарунок. — Приємно усміхнулась демонесі і вона невпевнено кивнула.

Поки ми прямували до їдальні, у якій ще досі перебували Разія з Актеоном, зустріли Броза і Зену, які йшли в тому ж напрямку.

— Ви теж до Разії? Щоб у місто потрапити? — Зацікавлено спитала блакитноока дренея, після того, як відповіла на мої питання про Крайса і його завдання. Ми з сукубою мовчки кивнули. — Класно! Значить – всі разом підемо! — Зраділа дівчина, блондинське волосся якої за довжиною вже трохи починало сягати ключиць. "Як добре, що в друзів після смерті генерала Абеларда вже настрій трохи покращився", – з полегшенням подумалось мені, поки я спостерігала за їхніми емоціями.

— Йоу, то Делайла теж буде Омідові якийсь подарунок купувати? — Здогадався теж не менш веселий Броз, який тепер був у "Полум'ї" єдиним сержантом. Я мимоволі захвилювалась про те, щоб товариші нічого щодо демонеси не запідозрили і вже захотіла щось сказати, але вона випередила мене:

— Звичайно. То ж буде надто дико виглядати, коли всі з вашого цьому поганцю щось подарують, а я – ні. От і йду хоч якусь дурничку купити. — Безпристрасно відповіла червоноока дівчина, знизавши плечима, а я удруге за сьогодні здивувалась її вмінню приховувати свої почуття. Друзі ж тільки трохи нерозуміюче перезирнулися.

— Що ж, — Ненадовго замислившись над словами Делайли, строго заговорила Зена, — Найголовнішим буде: уникати зустрічей із королівською гвардією (то ж ще й ніхто не знає, хто в них новим капітаном став) і взагалі – не привертати до себе зайвої уваги. — Багатозначно зиркнула дренея на темноволосого сержанта, який лише те й зміг, що широко усміхнутися.

Разію ніколи не доводилося довго просити про подібну допомогу, тож вона без зайвих питань відкрила нашому квартету телепорт до столиці. Хіба що, перед цим окинула мою персону здивовано-питальним поглядом, а я тільки стенула плечима і якось винувато посміхнулась. Вже через п'ятнадцять хвилин всі четверо дружно крокували повз різноманітні прилавки, що утворювали головний ринок міста. Поки інші роздивлялися усілякі товари, думаючи, що ж можна купити для Оміда, я несвідомо молилася про те, щоб не зустрітися з Теронісом знову. Або з Віллі. Розумію, що він нічого поганого не повинен мені зробити, але краще, щоб друзі не знали про наше знайомство. І сподіваюся, що Оделія справді не буде нікому про нього розказувати, щоб зайвий раз не тривожити.