Розділ 29. Неоціненна Допомога або "Пф-ф, та він просто дивак якийсь." – подумала вона тоді

Коли надворі ставало дедалі світліше, до лазарету зайшов Броз разом із ще трохи сонним Амалом, і всі затамували подих. Другий сержант зміг лише вирячити очі на досі непритомного Амона, до якого повільно підійшов капітан.

— Ей, а ну прокидайся! — Роздратовано копнув ліжко колишнього наставника чорнявий, а я зі збентеженням зрозуміла, що пам'ять до нього вже повернулася, — Хто буде мені все пояснювати, га, безсовісний?! — Повторити копняка хлопцеві не дала Делора, що злісно шикнула на нього:

— Тихо! Що кричиш із самого ранку? Кейн тобі все розкаже. Амону потрібно відновлюватися. — Сіроокий на це лише невдоволено засопів, пам'ятаючи про почуття молодшої з близнючок, і мовчки підійшов до вищезгаданого орка. Заступник генерала вже втретє повторив пояснення заодно і для Броза, а коли закінчив, ті двоє навіть не встигли відійти від здивування, як всі почули:

— Дякую, Кейне, що розказав їм усе… — Несподівано прохрипів Амон, навіть не намагаючись підвестися, а Делора стиснула його долоню і схвильовано зазирнула в його втомлені але здивовані рожеві очі. Ельфійка, схоже, не відчула нічого особливого, а от у інших від звучання того голосу мороз шкірою пройшовся. Все ж нам всім ще треба немало часу, щоб звикнути до цього демона і не відчувати перед ним страху…
Кейн лише махнув рукою, мовляв, що це дрібниці, а мої товариші мимоволі прикували погляди до Амала. Як-не-як більшість знали, що його пов'язувало з колишнім наставником.

— Як самопочуття? — Беземоційно поцікавився у рогатого капітан, схрестивши руки на грудях. Певно, вже обдумав усю ту інформацію, але ще не знав яким тоном говорити з ним. Тому й поводився так стримано.

— Непогано. — Ледве усміхнувся той і потім від щирого серця мовив: — Дякую, що врятував… — Амаліель ж лише якось присоромлено відвернувся, по-дитячому фиркнувши. Не знаю, як інших, але мені ця ситуація трохи допомогла розслабитися. Сподіваюся, що звикну до "доброго" Амона швидше, ніж здається…  — До речі, з твоїм улюбленим мечем усе гаразд. Він зараз у палаці короля. Якщо захочеш – забереш його. — Усмішка на вустах рожевоокого стала ширшою, коли він помітив відверте здивування колишнього учня, — Не міг ж я справді знищити твого вірного компаньйона. — Незвично захрипів сміхом Амон, спостерігаючи за тим, як на обличчі чорнявого з'являється дедалі більше вдячності і радості.

— А як ти доведеш, що справді вірний повстанцям? — Серйозно запитав раптом Броз, кинувши на рогатого уважний погляд і перервавши цю несміливу ідилію. Вочевидь, темноокого не на жарт хвилювало це питання. Ох, аж незвично, коли від нього такою загрозливістю віє! Давно я його таким не бачила...
Білявий видав протяжний видих і через кілька секунд зі стогоном спробував підвестися.

— Забери в мене волосся з потилиці. — Попросив молодик збентежену Делору, яка до цього часу відмовляла його від тої мучливої спроби, яку хлопець все ж здійснив. "Невже він настільки виснажений, що навіть цього не може зробити?.." – аж лячно мені стало від цього усвідомлення. Ельфійка акуратно виконала прохання і, випередивши Амона, защебетала:

— У нього на потилиці є мітка повстанців! — Сяючі очі дівчини глянули на здивованих нас, поки на її губах заграла радісна усмішка.

— Не міг ж я справді її позбутися. Краще вже смерть. — Пхикнув Амон. Ель видав іронічний смішок, а інші товариші сконфужено перезирнулися, поки в моїй голові промайнуло: "Значить, він насправді ніколи й не здирав те тату зі шкіри? Воно в нього завжди було на потилиці і його майже ніхто не бачив!" Я несвідомо посміхнулась, чого сама від себе не очікувала. І Броз також залишився задоволеним.

— Йоу, значить, можна спокійно прийняти тебе назад до нашої дружньої ватаги! — Весело вирішив темноволосий і швидко підійшов до Амона, протягнувши йому стиснений кулак. Широка усмішка з'явилася на його вустах, коли безкрилий демон обдарував хлопця несміливим поглядом. Але вже за мить екскапітан королівської гвардії опанув собою і, з тихим "Ну і ну" слабо стукнув запропонований кулак своїм. Чесно кажучи, мене спершу ці дії Броза здивували, але потім я згадала, що то в другого сержанта за характер і лише хі-хікнула тихесенько. Мелейна в безнадійній іронії похитала головою і в інших на вустах почали з'являтися боязні усмішки. Напруження з повітря стало поволі розвіюватися разом із запахом крові, який "втікав" через відчинені віконця. Я мимоволі оглянула цю велику кімнату і відчула незрозумілий неспокій. "Що? Чому він знову повертається? Все ж, ніби, налагодилося…" – подумки спереживалась, зімнувши тканину штанів і, коли раптово усвідомила причину хвилювання, не задумуючись спитала:

— А де Разія? І Актеон? І Егон з генералом?? — Мої очі налякано забігали по обличчях знайомих і незнайомих повстанців.

— Повинні би були незабаром прийти. Вони прибирають залишки боротьби. — Спокійно відповів Кейн, трохи заспокоївши мене. А далі за дверима почулися знайомі голоси і так, немов їх і просили, до лазарету мовчки увійшли виснажені вампірша й русал. Цілителі зразу ж підібгли до них і, нашвидкоруч оглянувши, почали надавати медичну допомогу. Разії вона майже не знадобилася й тому дівчина підійшла до ліжка, де сиділи ми з Мелейною і Бенетом, і зволіла лягти на нього, після того, як наші персони люб'язно встали.

— Магічне виснаження. — Дещо стурбовано констатував один із цілителів, тремтячою від втоми рукою занотовуючи це в довіднику. — Їй треба випити відвару і поспати в тиші. — Багатозначно зиркнув на Актеона молодий ельф, і той, не гаючи часу, взяв з рук іншого цілителя чашку зі згаданою рідиною й поспішив до коханої дівчини. Обережно взяв її на руки й відніс, як я думаю, до дівочої кімнати, адже вона зараз була порожньою. "Змучений і трохи поранений, а ще зміг Разію на руках понести… – щиро дивувалася подумки я, а потім зрозуміла: – Чого тільки не зробиш заради любові." Через п'ять хвилин, які для нас тривали в тиші, русал повернувся до лазарету і ліг на те місце, де раніше лежала Разія. Ми ж із Мелейною й Бенетом залишилися стояти. Як-не-як не так сильно втомилися, як ті, що вели бій…