Розділ 27. Хороший Відпочинок або Довгождана Розмова Рідних

В лазареті я пробула недовго, як і Броз, до речі. Цілющий поцілунок Амала добряче мені допоміг, але от сам капітан ставав дедалі більше виснаженим, як тільки мені ставало краще і завзято просив мене не хвилюватися про це. Другому сержантові з реабілітацією допомагала чи не найголовніша цілителька повстанців – чарівна дріада Оделія. Завдяки їй те, що залишилося від правої руки темноволосого швидко загоїлося і він зміг більш-менш повернутися до звичного життя. Хіба що, доведеться йому тепер навчитися бути шульгою… Але я впевнена, що цей бойовий парубок із цим впорається! Я буду підтримувати його всім, чим зможу, адже ще не швидко позбудуся відчуття провини…

Наступні два дні після всіх цих подій я, разом із Кейном (так, він на певний час повернувся до головного штабу), відпрацьовувала удари кинджалом і стрільбу з лука, щоб відновити собі відчуття спритності і закріпити деякі рефлекси. Потім ми з дівчатами, непримітно одягнувшись, аби не привертати уваги, пішли на найближчий базар і купили собі купальники, так як на майбутньому відпочинку вони нам, беззаперечно, знадобляться.

До слова, всі мої речі із місця страхітливих допитів друзі забрали, тому на пальці знову зручно розмістився стримуючий магію перстень. Як тільки погляд на нього натрапляв, у голові згадувалися слова Телі про те, що вона його не любить, і на губи від цього лізла іронічна усмішка. Також, при собі я завжди носила спеціальне жовтуватого кольору зілля, яке допомагало позбутися так званих приступів у вигляді чужих нав’язливих думок. Сподіваюся, що чим краще вийде опанувати своєю магією, тим швидше я перестану його пити...

Якщо пропустити довгі збирання деяких членів “Полум’я” і різні безглузді суперечки, які виникали з цих причин, можна сміливо сказати, що до місця заповітного відпочинку ми дісталися без ніяких перешкод. Також, поки пакували потрібні речі, друзі розказали мені те, як викрили мого двійника і що тепер ця дівчина перебуває там, де колись утримували Делайлу. І тим двійником була, на моє превелике здивування, Касандра. Ну кого-кого, а колишню свого коханого я не очікувала зустріти в такій ролі. Виявляється, що в неї магія така, яка дозволяє копіювати вигляд і спогади тої чи іншої людини. Вірю, що Амал вже давно позбувся почуттів до цієї сукуби…

Перед самим відправленням Амаліель відкрив конверт із запрошенням і вписав у нього імена всіх тих, хто буде там присутній, і нас одразу ж телепортувало до потрібного місця. Вже там, перед невисокою красивою загорожею і брамою нас зустрів статний блідолиций ельф, якому капітан показав те ж запрошення, і який привітно пропустив нас у зону цього природного затишку. Я знала, що на території Емельресу є гориста місцевість, але, чомусь, не думала, що зможу у ній побувати. А ще й саме там, де розташоване на все королівство відоме Тепле озеро. Назва простенька і сама за себе говорить, що водойма тепла, і то ще й круглий рік. А все тому, що з одного боку від неї розташований старий похилий вулкан, який уже давно обріс заростями густого лісу. А з іншого – два високі трав’янисті пагорби, один із яких сполучав із вулканом неширокий дерев’яний місток. На додачу до всієї чаруючої атмосфери цього природного місця, озеро переливалося відтінками зеленого, а в повітрі літав пахучий блакитний цвіт яблунь, що росли на пагорбах.

На кожному з двох горбів наш неповний загін (Едуард із Норою не були присутні) і розмістився. По вузьких стрімких сходинках всі вилізли на потрібне місце і, розклавши потрібні речі й розстеливши покривала, пішли переодягатися в купальний одяг. Більшість для зручності використали власну магію і допомогу подруг чи друзів, аби прикритися під час цього процесу. Й десь уже за десять хвилин усі перебували у “повній бойовій готовності”. Хоч Тепле озеро й було достатньо великим, аби помістити весь загін, але деякі з нас все одно залишилися на пагорбах, відстань між якими була доволі маленькою. Вирішили зайнятися розкладанням усілякої їжі, щоб потім смачно і дружно перекусити. І знаєте, так як нас було аж вісімнадцятеро, і купатися, і їсти було кому! Серед тих, хто забажав поки не лізти в воду були я, Зена, Делайла (так, ця сукуба вже, майже, як офіційний член загону), Омід (а він повинен постійно за нею наглядати, і так, рана на його животі вже загоїлась) і Бенет, Оделія, Броз, Делора (це я за пагорбами поділила). Кожен з нас виконував певну роботу, раз у раз позиркуючи за друзями, які безтурботно насолоджувалися приємною водою внизу. Актеон виглядав так, наче всю вічність не плавав у озері (думаю, частково, так і було), Разія ж взагалі, здивувала – вилізла йому на спину і вони плавали вдвох (напевно, таке в їхніх життях уперше). Щира усмішка не покидала мого лиця, поки я спостерігала за ними. Крайс же ж, за допомогою бризкань, вирішив понервувати старшу з близнючок, але вона не йшла на провокації. Проте моя люба подруга Зена все одно споглядала за цим із настороженням і маленьким вогником ревнощів в очах (і коли вона йому, врешті, зізнається?). Егон з Ірмою тим часом уже встигли намокнути і стояли на мостику, спершись на перила і радісно щось обговорюючи. Трималися ці обоє при тому за руки і це не могло не викликати цікавості. Багатьом тоді ж стало зрозуміло, що вони вже є парою, просто не афішували цього. Сара, як і Актеон, перебуваючи у своїй істинній подобі, відкинула від природи властиву їй серйозність і надумала зіграти з Кейном у піжмурки під водою. І так, щоб орк не задихнувся, саме він весь час шукав нагу (навпаки не бувало), поки вона ховалася у воді озера. А от Мелейна не поспішала намокати, як і Амал, до слова. Цей дует сидів у підніжжі одного з пагорбів і без особливих емоцій вів про щось розмову. Я коли-не-коли спиняла свою роботу і задивлялася на бліду спину того сіроокого брюнета. І так тривало доти, доки він не відчув на собі жадібного погляду і не обернувся до мене, від чого я миттю почервоніла і повернулася до першочергового завдання. Більше намагалася не дивитися в його сторону, щоб не створювати собі незручностей. О, і знали б ви, як мені не хотілося лізти в воду при Ельові. Адже бюст у мене менший, ніж у інших дівчат… Коли я це зовсім випадково вимовила вголос, Зена з Делайлою здивовано перезирнулися, а Омід ледве стримав приступ сміху. Стало дико соромно перед братом, і коли демонеса це помітила, то штурхнула зеленоволосого ельфа ліктем, від чого той миттю посерйознішав, прокашлявшись.