Розділ 25. Розмова з Мелейною або Ціна Мовчання

Ранок настав доволі швидко, що не дивно, адже заснула я пізно. Привідкрила очі й одразу натрапила ними на сонне обличчя Амала. Усміхнулась, зрозумівши, що ангел ще спить, і акуратно покинула його ліжко. Окинула себе оцінюючим поглядом і мимоволі почервоніла, згадавши минулу ніч. "Увііі! Ми з Амалом цілувалися!! – дитяча радість так і розпирала груди і я навіть тихенько підстрибнула, – А потім, якби в нього не сталося нападу втоми ми б стали ближчими не тільки духовно… – на цих спогадах моє обличчя почало так пашіти, що захотілося одразу вмитися в холодній воді, – Дивина… Я ж тоді сама на себе не була схожа… Невже люди справді так змінюються, коли щиро кохають когось?.." 
Спершись долонями на підвіконня, почала вдивлятися у будинки навулиці, які тільки починало обіймати вранішнє сонячне проміння. Тихо відчинила вікно й виглянула, набравши повні легені свіжого повітря. Воно здавалося не таким, як у Ліроні, немов спокійнішим. І все тому, що тут, у Флозі, можна було хоч трохи розслабитися й не очікувати бойової зустрічі з королівськими гвардійцями.

— Про що задумалась, красуне? — Якось звабливо прошепотіли на моє довге вухо, обіймаючи ззаду сильними руками. Напевно, лиш дивом не піддалася тоді спокусі.

— Про спокій. — Без вагань відповіла я й мимоволі хі-хікнула, коли Ель цьомнув мене в щоку. — А твоя втома, я так бачу, успішно минула? — Хутко розвернувшись до коханого обличчям, грайливо заглянула в проникливі сірі очі. Настрій був просто чудовим і я тоді сподівалася, що нічого його не зіпсує.

— Певно, поки ми спали, ти якось передала мені частину своєї енергії. — Амал глузливо засвітив зубами.

— Ой, не вигадуй. — Лише й змогла пирхнути я, тицьнувши пальцем у його тверді голі груди. Потім мій жартівливий погляд умить змінився сором'язливим, як тільки очі натрапили на привабливий торс чорнявого. Лице враз набуло кольору стиглого помідора і я, не бажаючи довго перебувати в такому некомфортному стані, вправно викрутилась із теплих обіймів.

— Вирішила-таки нормально одягнутися? — Захотів підколоти мене капітан і обернувся.

— А сам-то? — По-дитячому показала язика я, — Бачу, коли ти без верхнього одягу, в тобі прокидається інший бік особистості. — Припустила, підійшовши до виходу й узявшись за клямку, а Ель лише мовчки склав руки на грудях і вигнув у докорі брову. — Чао, коханий, зустрінемось у холі. — Пустотливо кинула на останок я, змусивши хлопця почервоніти, й зачинила двері. Потім засміялась зі своєї ж витівки й "пострибала" до нашого з Дарлою номеру. Ні, ну справді! Такого прекрасного настрою в мене ще не було!

— Хто це тут у нас такий щасливий? — Вкрадливо поціквилась Зіддіг старша, відволікшись від якогось чтива, коли я увійшла до кімнати й почала приводити себе до порядку. — Що вже між вами там такого сталося? Не розкажеш? — Дівчина, яка, скоріше за все, належала до клану темних ельфів, закрила й відставила книгу убік, а значить – була налаштована серйозно, адже з розмов із нею я знала, що вона ой, як не любить відриватися від читання.

— Ми поцілувалися. — Без запинань випалила я і Дарла приємно усміхнулася, помітивши якою дитячою радістю світяться мої закохані очі. Закрутившись у нічній сорочці, я взяла до рук гребінець і почала натхненно розчісувати темно-коричневі коси.

— Війтаю, новий етап ви успішно пройшли. — Задоволено підперла долонею щоку товаришка, і її усмішка на секунду набула хитрості. — Що ж.. пора у дорогу, адже замість нас ніхто генералові не відзвітує.  — Вочевидь, ельфійка передумала ще щось договорювати до своїх попередніх слів, тому обійшлася цією сухою реплікою. Висока білявка підвелася і, взявши до рук свою невеличку сумку, плавною ходою попрямувала до дверей. — Я вже готова, тому вийду зараз. А ти постарайся не затримуватися. — Друге речення я почула вже з коридору й вирішила прискоритися, а тому вже через десять хвилин перебувала у холі разом із іншими членами групи.

— Якщо ви всі готові, ми можемо вирушати додому. — Діловито поправивши невисокий комір свого чорного плаща, мовив командир, який останнім з'явився у великому й світлому приміщенні. Лишень погляд Еля "знайшов" мою персону, мімічний м'яз біля його ока нервово сіпнувся, що свідчило про реакцію на недавню поведінку, а я ледве стримала істеричний смішок.

Вже надворі "Полум'я Правосуддя" у неповному складі впевнено покрокував у потрібному напрямку. Дехто весело ділився враженнями від проведеної в готелі ночі, а дехто – перекидувався поодинокими словами про подальші пошуки потрібних артефактів. От я нишком підійшла до Амаліеля й узяла його за руку. Тоді брюнет якось вимогливо зиркнув на мене, а я радісно усміхнулась, мимоволі замружившись при цьому, й за мить відчула, що на губах устиг побувати короткий але ніжний поцілунок. Витріщилась одразу ж на задоволеного собою сіроокого і потім, вкрившись легким рум'янцем, знову посміхнулась. Ішла так із Ельом досить довго. Ми ні про що не говорили. Чесно кажучи, як і зазвичай. Любимо помовчати, й іноді здається, що це зближує нас не гірше за відверті розмови. Обмінювалися швидкоплинними поглядами й нетривалими усмішками ми аж поки в моє поле зору успішно не потрапили Броз і парочка з русала й вампірші, а згодом і Мелейна з Дарлою. Мені тут же ж спав на думку розвиток стосунків другого сержанта і орчихи, тому я вирішила піти й розпитати про нього у.. Мелейни. Так, а чому б ні? Переважно ж лише із Брозом вдавалося поговорити, а так буде цікаво почути думки про цього дивакуватого хлопця збоку представниці сім'ї Бестлі. Амал спокійно погодився з моїм бажанням, через що я підійшла до кучерявої брюнетки й люб'язно "вкрала" її в Дарли, чого та не заперечила.
•
— Ти хотіла зі мною про щось поговорити, Ерлайн? — Заведена в сум'яття моєю поведінкою, стривожено запитала темношкіра товаришка.

— Так. Про Броза. — Нічого зайвого не вигадуючи, відповіла я, а блакитноока дівчина невдоволено насупила густі брови.

— Пф-ф, — Закотила вона очі, — Не маю особливого бажання вести про нього розмову, але нехай. — Явно через силу погодилася орчиха і схрестила руки на грудях, багатозначно зиркнувши на мене.