Розділ 23. Плем'я Дореан і Флоґа або Нагле Махлювання Під Час Перегонів

Після того, як другий сержант ще щось смішне сказав про нашу з Амалом пару, Мелейна загрозливо штуркнула його ліктем під бік від чого він зойкнув, а інші лише засміялися, от тільки вже з цих двох, а не з нас із брюнетом. А далі капітан наказав усім збирати речі й продовжувати шлях. Поспішаючи, як і інші, виконати волю головного, я залізла до дівочого намету й лишень хотіла приступити до роботи, як тут же ж натрапила поглядом на незнайомий предмет. Невеличкий блокнот у темно-зеленій обкладинці. Взявши річ до рук, сіла й на мить задумалась, де я могла її раніше бачити. Відповідь на це питання не заставила себе довго чекати – як тільки розкрила цей нотатник, зрозуміла, кому він належить. На одній із численних сторінок було написано дату, ім'я власника, назву запису, яка, до речі, звучала так: "Ель познайомився з Ерлайн", і, звісно ж, сам текст:

"...Сьогодні ми з Абелардом розказали Ерлайн про її роль у місії з королем Дірком. Звичайно, вона не сприйняла це позитивно і, обурившись, поспішила покинути його кабінет. Дмаю, що він повівся з нею надто різко, та і я тоді не зміг знайти підходящих слів для того, аби заспокоїти її... Тому вирішив виправити цю помилку, але вже в бличчі Еля, бо повважав, що мені, як капітанові, вона не захоче відкритися, а Ель буде їй незнайомим і, можливо, щось вдасться. Хоч тоді те поранення, яке я встиг отримати від тварини тутешніх лісів, коли ми вперше телепортувалися з Ерлайн до території нашого штабу, і заважало мені, та потім це вийшло тільки на краще! Вона мені цілком відкрилася й навіть допомогла обробити рану, на що я ніяк не міг знайти часу. Схоже, як і казав мені одного разу Абелард, ця дівчина справді дуже добра і щира..."

— А що це ти таке тут читаєш?? — Цікаво зазирнувши до блокнота, знічев'я спитала Мелейна, а я тої ж миті різко закрила його. Орчиха мене перервала і, здається, мені не вдається зрозуміти: це добре чи ні?
Подруга здивовано зиркнула на моє сконфужене обличчя, а я лиш почервоніла й коротко мовила:

— Та так, нічого. Нічого особливого. Ти тут збирайся, а я зараз повернуся. — Хутко вилізши з намету, попрямувала до потрібного хлопця (який вже не перебував у своїй істинній формі), як тільки знайшла його поглядом. Стискала в долонях записник Амала й подумки шкодувала, що не натрапила на цікавішу сторінку... Хоча, ця також була цікавою, адже я тоді ж навіть не знала, що він пораненим був, коли відбувалося знайомство з генералом…

— Ерлайн? Ти щось хотіла? — Люб'язно обернувся до моєї персони командир і тепло усміхнувся. Ух, як же я люблю, коли він усміхається!!
Непохитна совість спокійно говорила мені, що дуже не гарно читати чужі особисті щоденники, а цікавість тим часом ледве з уявних ланцюгів не зривалася, дивилася на цей блокнот, як голодний пес на ласий шматок м'яса. І, як ви вже здогадалися, я вирішила прислухатися до першої з них.

— Нуу.. я.. цей.. — Почала запинатися, уникаючи зустрічі наших очей. — Я знайшла твій записник у нас в наметі і совість змусила його повернути! — Врешті коротко випалила й протягнула сіроокому предмет, який до цього часу тримала за спиною. Від хвилювання спершу замружилась, а вже потім, коли зрозуміла, що парубок щось нічого не каже, вирішила помалу відкрити очі. Як тільки підвела погляд до його обличчя, то зафіксувала на ньому аж кілька емоції, серед яких були збентеження, страх, якийсь відчай і сором.

" О боже.. він, напевно, випав, коли я залазив до їхнього намету… Невже вона щось прочитала звідти?.. Ні-ні-ні.. а якщо то були якісь зовсім дурні записи?.. Як соромно!" – вочевидь, від хвилювання в Амала послабшав духовний захист і я змогла прочитати його думки в цю незручну мить. І знаєте що? Мені від цього стало так смішно, що не знаю, як тоді ще вдалося стриматися… Просто, всі ці його думки і емоції такі незвичні й милі для мене, що хотілося спостерігати за ними вічно.

— То ти береш його чи ні? — Обережно надумала я повернути молодика до реальності й у наступний момент він дуже несміливо забрав блокнот із моїх рук. — Та не переживай ти так, нічого дурного там не було! — Користуючись нагодою, підійшла ближче й ніжно поцілувала щоку чорнявого (через що він помітно здригнувся), й навіть подумала, що так трохи заспокою коханого. Але коли поглянула на його ще більше почервоніле і схвильоване лице, то зрозуміла, що нічого не вийшло. "Напевно, не варто було мені цього робити…" – думалося мені стурбовано, поки і мої щоки теж починали горіти.
Відійшовши від командира, тихо промовила: "Ну гаразд, я повернуся до роботи." Хлопець на це нічого не відповів, а лише, як я краєм ока помітила, торкнувся щоки пальцями і, в наступний момент радісно усміхнувшись, сховав записник до внутрішньої кишені плаща. 
Все ж не дарма я таке втнула, якщо це Амалові настрій підняло! Напевно, він із моїх слів здогадався, що змогла прочитати уривок його думок і тому йому стало ще більше соромно. Хі-хі.

Довго зі збиранням всього потрібного наш загін не тягнув і вже через півгодини знову вирушив у дорогу. Хтось із кимось про щось весело говорив, так як Броз із Актеоном і Разією, наприклад, а хтось ішов мовчки, так, як ми з Амалом. Схоже, йому було ще досі незручно розмовляти зі мною, тому він і уникав цього. Але я не ображалась, це би було дурістю. Для того, щоб дозволити брюнетові зібратися з думками, вирішила підійти до вищезгаданої трійці і дещо спитати. 
Так як незвично було бачити, як сержант номер два вільно спілкується з вампіршою, мені здалося, що варто в них дізнатися, що призвело до таких змін. Пам'ятаю ж іще той випадок між Актеоном і Брозом у расовій бібліотеці. Тоді ж темноволосий саме про Разію русалові кричав, хіба ні? І, певно, саме її підозрював, як повстанську зрадницю. Так, секунду, а чому, до речі, про це вже ніде не чути?

— Ерлайн, хочеш долучитися до нашої бесіди? — По-доброму усміхнувшись, спитав Актеон, коли помітив, що я підійшла. Видно, що в цього хлопця піднесений настрій і це тішить. Інші двоє також з цікавістю глянули на мене.