Розділ 22. Про Екснаставника Капітана або Моя Обіцянка на Світанку

Ще раз подякувавши найголовнішому з повстанців, я без зволікань попрямувала до лазарету, щоб поглянути, як себе почувають мої друзі, так як їх вже повинні були доставити до штабу. Подарунок генерала сховала в піхви й причепила його на ремінь, щоб він завжди був при мені.

— Зено! Люба, як ти? — Схвильовано відчинивши двері до приміщення, я підійшла до її ліжка й акуратно сіла збоку.

— О, Ерлайн.. зі мною все гаразд. — Мляво усміхнувшись, відповіла втомлена дренея, яка сиділа, притулившись спиною до стіни. — Рука болить, але терпимо. Проте на наступні місії все одно не піду. — Я накрила її долоню своєю й ледь стиснула, коли побачила в блакитних очах розчарування. — Ти краще скажи, як тобі новина про Еля? Я от довго про це думала, особливо, якщо згадати, як я, Дарла і Броз у Стін Акрі повинні були його знайти. — Усмішка подруги набула іронічності, а у "двох озерцях" з'явилися смішинки.

— Так, тепер про це смішно згадувати… — Пригадала я й собі той день і несподівано вирішила зізнатися: — Знаєш, Зено, я цього Еля знала особисто. — Посмішка миттєво зникла з лиця блондинки й вона, кілька секунд усвідомлюючи мої слова, скрикнула.

— Як так, Ерлайн?! А мені чому не розказала?! — Цілком справедливо, але надто голосно обурилась дренея і хтось із тутешніх лікарів кинув на неї роздратований погляд.

— Слухайте, панянки, я розумію, що тут і так не ідеально тихо, але не треба вже так викрикувати. — Висловив своє незадоволення чоловік і повернувся до роботи, яка полягала в огляданні Ірми.
Розуміюче кивнувши на зауваження, подруга заговорила вже набагато тихіше:

— Що ти за поганка така, га? Як посміла мені не розповісти? — Від того, що Зена говорила це все з дитячою образою в голосі й пошепки, мені захотілося сміятися, але добре, що вдалося стриматися. Я зробила глибокий вдих і видих й тихо розказала блакитноокій нашу з Амалом історію (аж від найпершої зустрічі в дитинстві й до теперішніх днів), знайомство з Ельом, і як мені було, коли все таємне про нього розкрилося. 
Дівчина в цей час слухала настільки уважно, що подекуди мені робилося якось незручно. Вона не вставляла жодної репліки, а була дуже слухняним слухачем. В кінці розповіді товаришка видала протяжне "ага" й коротке "тепер зрозуміло", на що я тільки усміхнулася.

— Але намагайся не афішувати цю інформацію. Гаразд? — На моє скромне прохання блондинка схвально кивнула й демонстраційно приставила пальчик до губ, підморгнувши, що вкотре викликало в мене усмішку.

— О, хтось нарешті очунявся від подорожі. — Цікаво глянувши в бік чийогось ліжка, зауважила дренея. Я прослідкувала за її веселим поглядом і побачила знайому персону.

— Ерлайн... — Гукнули мене, — Нам недавно повідомили, що ти хвора була. — Схвильовано заговорив Омід, який лежав по лівий бік від Зени, — Тепер вже все гаразд? — Стривожений моїм самопочуттям, брат захотів піднятися, але Крайс, що неочікувано з'явився в приміщенні, миттю опинився біля нього й не дозволив цьому статися.

— Куди зібрався? — Тоном обуреного цілителя запитав білявий хлопець, — Забув, що в тебе за рана на животі? Ніяких різких рухів! — Знітившись від правдивості слів товариша, зеленоокий ельф припинив здійснювати спроби, щоб підвестися, але натомість благально подивився на мене.

— І до тебе також підійду, — тепло усміхнулась я, зрозумівши, чого від мене хоче Омід. Після цього він також подарував мені свою виснажену посмішку й уже через кілька секунд я сиділа на його ліжку. — Так, була хвора, але все позаду. — Поспішила заспокоїти родича, адже тут же ж загадала, як на шляху до лазарету мене перестріли батьки й затримали аж на годину, чи то вихваляючи, чи то свярячись. Що з ними зробиш, вони ж хвилювалися не менше за інших…

— Слава Кіфарі… — Потішно видихнув молодик і взяв мою малу долоню в свою велику.

— Ти теж, швидше одужуй, братику. — Щиро побажала я, обережно поцілувавши гаряче чоло хлопця, від чого він мимоволі насупився. Потім підвелась і, зиркнувши вбік Ірми, біля якої стояв Крайс із Егоном, попрямувала в її напрямку.

— Її теж підстрелили, але стрілою з отруєним наконечником. — Пояснив мені білявий ангел, коли помітив у моїх очах хвилювання за досі непритомну дівчину. — Через це у її лівій нозі значно сповільнився кровообіг, але скоро це мине. — Він одразу ж відкинув мої переживання геть і, відлучившись на хвилину до одного з лікарів, невдовзі покинув приміщення. Сподіваюся, вони з Зеною встигли побазікати, а то скоро нам на нове завдання відправлятися, в якому вона участі брати не буде. 
Подякувавши богам за те, що з моїми друзями все добре, я співчутливо подивилася на Егона, який, судячи з зовнішнього вигляду, не спав цієї ночі.

— З нею все буде в порядку. Просто вір у це. — Підтримала я довговолосого ельфа, акуратно поклавши долоню на його плече. Цей хлопець із неймовірними бурштиновими очима зволів нічого не відповідати, а лише стиснути кулаки від прикрості. — Егоне.. в нас місія. Не забувай. — Нагадала я й молодик перевів на мене пригнічено-прохальний погляд. — Ні-ні, з цим не до мене, а до капітана. — Усміхнулась я, розуміючи, чого зараз хоче парубок. Врешті, відійшовши від нього, вирішила піти до дівочої кімнати, зібрати потрібні речі в торбинку й не змушувати інших довго чекати.

•
— Йоу, Ерлайн, готова вже? — Машинально запитав Броз, не без свого фірмового слова. Після мого мовчазного кивка сержант номер два зиркнув на Разію, яка тут же ж відкрила магічний телепорт. — Залазьте худчіш, не будемо гаяти часу. — Скомандував темноволосий, від чого в мене виникло якесь незрозуміле відчуття, адже переважно таким займається капітан.

— Ей, Брозе, приміряєш на себе мою роль? — Весело протараторив Амал, який з'явився позаду мене. Схоже, настрій у нього сьогодні чудовий. Невже це на нього розмова з генералом так вплинула? — Жартую, ти теж маєш повне право ними командувати, що й сам знаєш. — Пройшовши попри аж надто серйозного темноокого, командир дав йому "краба", коли той, непередбачувано для мене, але, вочевидь, очікувано для чорнявого, підняв для цієї дії руку.