Розділ 21. Як Я Себе Називала Дурепою або Неочікуваний Подарунок Генерала

Після виконаного завдання з пошуком ще одного артефакту, ми відправилися назад до головного повстанського штабу. Я це погано пам'ятаю, бо самопочуття тоді мала, м'яко кажучи, не найкраще.

Як тільки увійшли до закинутого замку, в якому потім і знайшли потрібний предмет, ми розділилися по троє. У ньому було дуже сиро, в повітрі пахло пліснявою, а під ногами хлюпала брудна смердюча й холодна вода. Я була в групі з Мелейною і капітаном. І, якщо орчиха якимись словами й перекидалася з головним, то я весь той час ішла мовчки. Але ніякої напруги не відчувала. Минулого дня багато чого сталося і мені треба було ще раз це все осмислити, щоби потім знову поговорити з так званим Ельом.
Я весь час була в свої роздумах і тільки те й робила, що час від часу мудохала той амулет у вигляді понищеного серця, тому навіть не помічала, що стопи страшенно мерзнуть від холодної води. Також не встигла зрозуміти, як командирові інша група повідомила, що вже знайшла артефакт, яким був Ключ Тон Космо (він може відімкнути будь-які двері). Якраз після цього капітан їх щиро похвалив і ми поспішили покинути те неприємне й достатньо моторошне місце.

Я зрозуміла, що все це відбувалося справді, як у якомусь тумані, коли наш неповний загін вже крокував черговою галявиною. На моє тіло тоді зненацька накотилася хвиля слабкості й я не встояла на місці. Впала на траву й, застогнавши, обернулася на спину. Сонце яскраво засвітили в очі і я зажмурилась, від чого в голові щось закололо. Потім не дуже й згадаю, що було далі. Швидше за все, мене хтось взяв на руки й ніс весь той шлях, що залишився.

Після того, як відключилася, я відкрила очі тільки вночі. Голова боліла, в роті все пересохло, тіло було ослаблене і його ще й знобило на додачу. Я спробувала підвестися, помітивши, що лежу в наметі, але, що не дивно, не змогла.

— Ерлайн?.. – почулося тихе справа. – Ти як? – Разія стурбовано приклала свою холодну долоню до мого чола. – Ще нема такої лихоманки, в тебе зараз тільки озноб. – констатувала для мене вампірша, й тою ж рукою підперла голову.

— А що.. зі мною? – стомлено промугикала я й стулила очі, намагаючись щільніше закутатися в тонке покривало.

— Ти сильно намочила ноги в тому замку і, здається, застудилась. – пояснила дівчина, співчуваюче усміхнувшись. – Якщо щось знадобиться – говори мені. І не хвилюйся, вже завтра ми будемо в головному штабі й тобі допоможуть цілителі. – білявка, взявши мене за руку, легенько стиснула її, а я тільки тихо угукнула.
З іншого боку тим часом почулося чиєсь сонне бубоніння:

— Ти їй ще скажи, що капітан собі місця не знаходив, весь час ходив біля нашого намету, поки не настав час відбою. – спляча Мелейна виглядала доволі кумедною. Орчиха, лежачи, обернулася до мене обличчям і дивно посміхнулася. – Він, напевно, не відмовився би ще й спати з нами, тільки би біля тебе бути. – дівчина вишкірила свої нижні ікла, а я тільки втомлено й повільно кліпнула. Сприймати яку-небудь інформацію в такому стані було доволі проблематично, тому природно відреагувати на це мені не вдалося.

— Мелі! – тихо обурилась Разія, – Ти теж, навигадуєш всякого. Амал не з таких. – фиркнула жовтоока, – На місці Ерлайн міг би бути будь-хто з нас і він би поводився так само. Ми ж усі є одною великою сім'єю. Чи не так, Ерлайн? – усміхнулась вампірша й кинула багатозначний погляд мені за спину, де лежала брюнетка. Мені на обличчя теж попросилася легенька усмішка, але дуже швидко зникла. – Все, а тепер відпочивай, тобі треба поспати. – білявка обережно вилізла з-під свого покривала й накрила тремтячу мене ним. – Ось так, тепер тобі буде тепліше.

— Може, ви просто її обіймете й поспите з нею? – запропонувала сонна Сара, припіднявшись на ліктях. – Тільки мене до цього не залучайте, бо в мене, як у більшості нагів, най я і в людській подобі, шкіра холодна. Тому зроблю тільки гірше. – пояснила свої слова дівчина з коричневими змійками на голові замість волосся.

— Справді, чому я до цього не додумалась? – здивувалась Разія, – Мелі, ти зі мною? Зігріємо Ерлайн? – глянула на подругу дівчина, й та мовчки погодилась.
Наступної миті товаришки залізли до мене під покривало, кожна зі свого боку, й акуратно обійняли. Спершу це було трохи незвично й викликало дискомфорт, адже я ще ніколи ні з ким не спала, але потім, відчуваючи, як тремтіння від ознобу трохи зменшується, змогла розслабитись.

— Дякую.. дівчата… – це все, що в мене вийшло сказати у відповідь на їхній вчинок. Лежати на спині було не так зручно, як хотілось би, але я не встигла навіть подумати про це, як заснула.

Знову прокинулася тоді, коли наша компанія йшла в якомусь негустому лісі. Мене на руках ніс Кейн. Коли я втомлено подивилась на цього симпатичного орка, він тільки широко усміхнувся, демонструючи невеличкі, властиві його расі, ікла.

— Йоу, Ерлайн! Як ти? – викрикнув Броз і я відчула болісне штрикання в голові. Всі інші зразу ж звернули на нас із орком увагу.

— Було б добре, якби ти так не кричав, Брозе. – змучено промугикала я й у наступний момент більшість докірливо зиркнули на темноволосого хлопця. Він зіщулився й виказав щось на зразок:"Добре-добре. Все, я тихо".

— Ти тут як принцеса, дівчинко. – несподівано заусміхалась Сара, – Тебе вже всі хлопці встигла на руках поносити. – дівчина йшла біля Кейна і їй, вочевидь, не дуже подобалося те, що він несе на руках когось іншого, а не її. 
Через це в мені прокинулося незвичне відчуття провини, але я вирішила на ньому не зациклюватися, адже не мала на думці нічого проти цієї парочки.

Коли моя свідомість краще оговталась від сонливості, я чітко відчула, що вся спітніла. Отже, в мене давно вже почалася лихоманка.

— Ерлайн, – по-доброму звернувся до мене капітан, – випий теплого чаю з м'ятою, щоб швидше заснути й не витрачати енергію. – він підійшов ближче й протягнув мені склянку з напоєм. Я тремтячими руками взяла її й піднесла до рота. Випила все залпом і віддала назад. Після цього головний відійшов від нас і почав звично записувати щось у свій записник. Я спостерігала за ним і мляво думала про моменти з Ельом, поки повіки очей стомлено не опустилися і мене знову не поглинув хворобливий сон. Швидше за все, сьогодні я буду багато спати. Навіть занадто багато…