Розділ 15. Самотні Піддані Короля або Розмова Закоханих

Чорна із зеленими й жовтими узорами маска не дозволяла роздивитися обличчя чоловіка, але навіть так я могла зрозуміти, що переді мною стоїть король Лірона власною персоною. Акуратно укладене руде волосся, гострі, схожі на морські, ельфійські вуха, повні з чітким контуром губи, невеликі роги з смарагдами на голові й один маленький ріг на чолі. Навіть попри маску я змогла побачити, що в Його Величності майже ідеальні риси обличчя.
Невже в мене справді вийде його зацікавити?...
Коли усвідомила, що надто довго дивлюся на нього, схаменулась, зробила реверанс, низько вклонившись, і сказала:

— Ваше Величносте.. вітаю Вас і дякую, що спитали, та я нікого не шукаю. – спробувала крізь страх посміхнутись я, вирівнявшись. Король Дірк на це лиш примружив очі й спокійно видихнув.

"…Звідки ж ти така взялася,
Що він вже й не знав на що сподівався?
Сам король був зачарований твоєю красою.
Особливо тою ще такою невинною душевною чистотою.
А ти й не знала нічого,
І не любила ще нікого…"

Та що це за пісня така?! Не хочу навіть думати, що вона мені нагадує… Його Величність же ж не "зачарований моєю красою" ?… Та й не сказала би, що нікого не люблю, просто…

— Красива пісня. – раптом мовив король, все ще тримаючи руки за широкою спиною і прислухаючись. Це вирвало мене з тих іронічних думок, тому вдалося нормально відповісти, нічого не перекрутивши:

— Так. Я вважаю, що тут всі пісні красиві. – обережно висловила я свою думку, несміливо зиркнувши на рудоволосого.

— А чому така симпатична леді, як Ви, тут сама? – вирішив Його Величність змінити тему розмови, – Чи, може, Ваш партнер на вечір ненадовго відійшов? – цікаво схилив голову на бік, оцінюючи смарагдово-блакитними очима.

— Дякую за турботу, Ваше Величносте. Та в мене з самого початку не було партнера на цей чудовий вечір. – вдала я сум в голосі й так само посміхнулась. Ну-с, доведеться сьогодні побути лицеміркою. – В мене чомусь ніяк не виходить знайти ту людину, з якою мені б хотілося прожити все своє життя. – стенула я плечима й акуратно заправила за довге вухо пасмо волосся. Головне, щоб Його Величність повівся на мій тон і поведінку. Треба говорити так, щоб було зрозуміло, що я не проти його компанії, але й не давати йому фору повністю. Варто пам'ятати, коли сказати "ні", а коли "так".

— Співчуваю Вам... Мушу визнати, що в мене з цим все так само. – задумано проговорив чоловік, а я здивувалась, – Тому я й вирішив влаштувати такий бал, думаючи, що хоч так зможу знайти когось такого, хто буде бачити в мені не лише мої статки і владу, а, в першу чергу, людину, особистість. – з гіркотою зізнався король і мені навіть стало його шкода. Але як тільки я згадала, як через нього страждають люди, одразу ж відкинула це почуття. Він його не вартий. І навряд чи колись буде.

— І я Вам співчуваю, Ваше Величносте! – тепер довелося вдавати співчуття. Мені вже навіть не було так страшно з ним говорити. Він ж нічого поганого не зможе мені зробити, поки ми тут, тому не варто дозволяти страху затьмарювати ясний розум. – Я і не думала, що у Вас все також так погано. Вибачте мені це. – легко вклонилась я й вже тоді нервово прикусила губу. А коли вирівнялася, то натрапила очима на простягнуту до мене мужню долоню й наповнений неочікуваною добротою погляд.

— Ви...

— Фіала. – вгадала я не поставлене питання чоловіка й він посміхнувся.

— Фіала, – несподівано ніжно мовив він і після коротенької паузи продовжив: – чи дозволите такому ж, як і Ви, самотньому чоловікові супроводжувати Вас сьогоднішнього вечора? – рудоволосий підійшов на крок ближче, а я тільки некультурно витріщилась на нього.

— Ваше Величносте… – почала я несміливо, – Ви що... Це, звичайно, велика честь для мене, але я не можу. – відійшла я від нього на крок, опустила голову і, склавши руки докупи, притулила їх до грудей. Серце в них, до речі, билося скажено. – Тут є гарніші й багатші за мене… Навіщо Вам принижувати себе поряд зі мною?... – так, Ерлайн, молодець, так ти і повинна говорити. Обережно відмовлятися, щоб підбурити його цікавість. Ох, дуже добре, що подруги мене так класно причепурили, адже навіть король зробив мені комплімент і перший заговорив.

— Мені здається, що Ви особлива. – неочікувано серйозно мовив Його Величність і я різко підняла на нього щиро здивовані очі. Чоловік підійшов не на один, а аж на три кроки ближче. – Нема в Ваших очах цієї жаги до багатства і влади. – правда, її немає, але я не думала, що це настільки помітно… – В них стільки невинності, що це просто не може не приваблювати. – володар смарагдово-блакитних очей ніжно заправив мені за вухо ще якесь пасмо волосся, що вибилось із зачіски і посміхнувся. – Зараз я не хочу думати який у Вас статус у суспільстві й наскільки Ви багата, мені просто хочеться, щоб весь сьогоднішній час Ви присвятили мені. – чоловік обережно торкнувся моєї долоні пальцями і я різко сховала її за спиною й продовжила розгублено роздивлятися вродливе обличчя правителя Лірона.

— Але ж.. Ваше Величносте, що подумають про нас інші?... Я не.. я не.. я не можу допустити, щоб Ваша репутація постраждала. – вдавано злякалась я і збільшила відстань між нами на крок. Щиро кажучи, зовсім навіть не вдавано... Мені стало раптом так дивно, що я змогла зацікавити цього чоловіка. Все точно нормально?… Це дивне відчуття не покидає мене. Так, Ерлайн, зараз не час для таких роздумів. Треба заспокоїтись, все буде добре.

— Знову ти за своє, – по-доброму вкотре усміхнувся король Дірк, перейшовши на "ти". – не хвилюйся, я про це подбаю. Тобі зовсім не варто цим перейматися. – він в свою чергу сильно зменшив дистанцію між нашими тілами і опинився навіть надто близько. Кілька секунд я збентежено шастала очима по його обличчю, а потім вирішила заспокоїтись і вклонитися.

— Якщо Ви так наполягаєте… – вирівнявшись, зазирнула я в вічі рудоволосого ельфа, – це буде великою честю для мене, провести з Вами цей прекрасний вечір. – ніжно посміхнулась я чоловікові і він, акуратно взявши мене під руку, повів корооівським садом. 
Якщо король перейшов до мене на "ти", значить його наміри дійсно серйозні. Невже це означає, що мені справді вдалося зацікавити Його Величність? Аж не віриться! В мені ж не було нічого особливого! Так, Ерлайн, не час розслаблятися. Це ще не кінець. Головне й наодинці короля не розчарувати! Сподіваюся, в мене все вийде з тим чаєм, бо інакше навіть не знаю, чи наважусь вбити його власноруч. Знаю, що повинна, але... Коротше, най Боги мені допоможуть і все вдасться!