Розділ 13. Святковий Фестиваль або Новий Артефакт

Ранок настав якось несподівано. Напевно, я так подумала, через те, що мене збудили не о десятій годині, як би мені хотілося, а о шостій. Голос Броза був надто гучним і він дуже часто крутився біля мого ліжка.

— О! Йоу, Ерлайн, ти вже прокинулась! Доброго ранку! – він нахилився до мого обличчя, а потім шустро здер із мене ковдру. Я мимоволі пискнула й підскочила, миттю вхопившись за тепле покривало й знову накрившись ним. Ще й слова не встигла вимовити, як мене тут же ж випередили:

— Ну йо-ма-йо, Брозе. – почула я голос нервової Мелейни й машинально закуталась у ковдру сильніше. – Ти що, забув, що Амал наказав не будити її? – після цих слів другий сержант закляк і навіть руки до верху підняв. – Із нас усіх, в неї сьогодні найскладніший день, тому ми повинні дати їй нормально виспатися.

— Добре-добре, я зрозумів. – тихо протараторив темноволосий і швидко пішов до виходу. – Тільки не бий!
Коли за ним майже беззвучно зачинились двері, орчиха підійшла до мого ліжка й акуратно погладила по голові.

— Ще трохи поспи, Ерлайн.. ти молодець, в тебе сьогодні все вийде… – дбайливо мовила власниця яскраво блакитних очей і чорного кучерявого волосся. Через її тихий і спокійний тон, я занурилася в сон так швидко, що навіть не помітила, як темношкіра дівчина відійшла від моєї постелі.

Знову-таки, ранок. Але цей вже кращий. Тихий, спокійний і неспішний. Коли я прокинулась, а саме тоді, коли й хотіла, в кімнаті вже нікого не було. Скориставшись цим шансом, я вирішила відрепетирувати свої слова при зустрічі з королем і рухи танцю. Виходило краще, ніж я очікувала. Напевно, все й справді буде добре!

З гарним настроєм я, завершивши водні процедури, смачно поснідала й попрямувала до генерала Абеларда в пошуках інших членів загону.

— Вони ззовні, зібралися йти на фестиваль, точніше, на святковий ринок. Йди до них, а то зачекалися вже. Я до вас пізніше приєднаюся. – не відриваючи погляду від якогось документу, відповів мені володар гострих фіолетових очей і я, кивнувши, швидко покинула приміщення.

За час мого перебування в головному штабі, мені один добрий повстанець розказав про спеціальне заклинання, яке треба прочитати, коли хочеш вийти звідси, або увійти. Тому, ставши перед потрібною стіною, розмальованою різними символами, я проговорила недовге заклинання, пройшла крізь стіну й вийшла вже на дворі.

Передобіднє сонце засліпило очі й, примружившись, я навіть не помітила, як мене взяли за плечі, підняли в повітря й почали крутити.
Від несподіванки я так голосно пискнула, що аж відлуння почулося.

— Гей, Ерлайн! – добрий голос Оміда і я вже посміхаюся. – Як ти, сестричко? Готова до сьогоднішнього вечора? – підморгнувши, зеленоволосий поставив мене на землю.

— Настрій гарний, тому я думаю, що все буде гаразд і я ніде не напартачу. – ще раз посміхнулась я й обійняла двоюрідного брата. – Все буде гаразд, бо ви будете зі мною… – вже тихіше додала й друзі по-доброму перезирнулися між собою, легко посміхаючись.

— Ерлайн! – ще не сильно знайомий голос пролунав із нотками драматизму і я, повільно відсахнувшись від Оміда, поглянула на батьків. – Доню, ходи до нас! – мама простягнула руки і вже через хвилину я ховалася в їхніх із татом теплих обіймах. – Донечко, вибач, що не змогли зустрітися з тобою швидше, через це приготування до фестивалю у нас було обмаль часу. – вона турботливо погладжувала мене по спині, цілуючи в чоло.

— Неважливо, що тоді було й як ви були зайняті. Головне, що ми зараз зустрілися. – тихо заспокоїла я матусю й сильніше обійняла. Наскільки мені відомо, після того, як зараз вийдемо зі штабу, ми повернемося до нього тільки один раз і тоді я навряд чи зустрінуся з ними знову. Тому доречніше буде перед важливою місією попрощатися з батьками саме зараз.

— Ерлайн, сонечко наше, тільки не хвилюйся, ти з усім впораєшся. Ти в нас із мамою найгарніша, тому Його Величність не зможе не звернути на тебе увагу. Все буде добре, головне, бережи себе. – турботливо підтримав мене тато, вкотре поцілувавши в маківку. – Ми тебе дуже любимо й будемо чекати.

— Я вас також люблю і дякую за все. – прошепотіла я й відійшла від них. Потім помахала долонькою на останок і наздогнала друзів.

Сонце не пекло, а приємно гріло нас своїм промінням. Подував вітерець, стараючись на небі зібрати хоч якісь хмари. Все навколо буяло в передчутті літа. 
Всі мої друзі повдягалися так, як хотіли, а не як туристи, адже, якщо там і буде королівська гвардія, вона нічого не зможе їм зробити, так як будь-які сутечки в ці дні суворо забороняються.

— Ох, цікаво, які ж там будуть плаття! – вже зараз замріялась Делора й прикрила очі.

— Цікавіше, які будуть косметичні засоби. А то я чула, що там можна буде придбати рідкісну фарбу на волосся, яка змінює колір в залежності від емоцій. – сказала своє Дарла й склала руки на грудях.

— Що там ті плаття й косметичні засоби! Головне в магазинчик зброї заскочити! – викрикнула Мелейна і її задум тут же ж обірвали:

— Йоу, пані неслухняні кучері, у вас грошей недостатньо. Чи, може, ви забули? – кепкуючи з подруги, Броз посміхався в усі тридцять два зуба й сперся на її плече, а орчиха лише невдоволено насупилась.

— Хе-хе, найцікавіше буде за артефактами на прилавках подивитися! На цьому фестивалі кожного року є щось цікаве, а тут ще й кругла дата з дня заснування! – з неабияким ентузіазмом говорила  Нора, підстибуючи біля Едуарда.

— Не скачи так, бо всі гроші загубиш, і будеш потім тільки слину пускати. – як завжди грубим і дещо невдоволеним голосом порадив дівчині коваль і вона відразу почала йти спокійніше.

—  Начхати на ваші артефакти, плаття, зброю й косметику! Найкласніше буде…

— Так. Досить вже. – перебив Крайса капітан, легко знервувавшись. – Вас надто багато, ви не даєте мені зосередитись. – вкотре зазирнувши до якоїсь карти, він продовжив: – Зараз буде добре, якщо ми всі розділимось. – повідомив брюнет і всі погодилися, хто мовчки, киваючи, а хто словами.