Розділ 9. Знайомство з Генералом або Нове Завдання

Після того, як права рука ліронського короля покинула жіночу частину гарячих джерел, я ще довго не могла прийти до тями й усвідомити, що це зараз було... Ми щойно що, ледь не померли?... Чи, може, я перебільшую?... Складалося враження, що з кожною хвилиною все навколо стає, як в тумані і нормально бачити вдається тільки широку, білу, хоч де-не-де й обшрамовану спину капітана. Чорнявий потер долонею обличчя, повернувся до нас і, вочевидь, збагнувши щось важливе, в наступну мить зразу ж виконав протилежну цій дію. Мій розсіяний і, чомусь, втомлений погляд зачепився за цікаве, до цього часу невідоме мені татуювання на його лівій руці і потім почав блукати по красивій натренованій спині, шрами на якій були різного розміру і по-різному розміщені... Я б, напевно, і далі так стояла, але, коли очі повільно опустилися нижче і побачили, що брюнет стоїть в одному рушнику, розум почав потроху усвідомлювати, у якому саме вигляді ми всі тут зараз є... Але в мене не вистачило часу, щоб щось сказати, чи якось обуритися на присутність хлопця в жіночій частині – дика втома різко накрила весь організм і останнім що я почула, було те, як мене хтось злякано гукнув. Після цього шкіра відчула на собі приємну і, можливо, надто гарячу цілющу воду…

В моїй свідомості все ще деякий час перебувало в мертвій тиші і непроглядній темряві. Потім на обличчя раптово вилили холодну воду.

Різко вдихнувши повітря, я широко розплющила очі і ними ж натрапила на дещо налякані лиця друзів. За мить в обличчя вилили нову порцію води і я вже просто не змогла не обуритись, після того, як вдруге відкашлялась:

— Ей!! Та що вже таке?! – голос, ще не повністю "прокинувшись", хрипів, тому звучав не дуже приємно. Побачивши, що зі мною вже все гаразд, дівчата накинулись на мене з криками радості і міцними обіймами. – Ем.. а що, взагалі, сталося?... – невпевнено і доволі злякано запитала я, не розуміючи поведінки товаришок і перебування в жіночому номері всіх друзів (особливо хлопців).

— Ти три години тому раптово знепритомніла і ми всі хвилювалися, що це з тобою. – відсторонившись від мене, повідомила Зена.

— Вона, напевно, просто перехвилювалась. – припустила Нора, багатозначно глянувши в бік капітана, і також відійшла від мене.

— Напевно. Ну, Слава Кіфарі, що вже все гаразд. – щиро посміхнулась дренея, дивлячись у мої великі від здивування очі. "Он воно що... – дійшло нарешті до мене і через кілька секунд, не вагаючись, прокинулась подружка цікавість, – Невже все справді так добре закінчилось? І що це за татуювання таке на руці в капітана?" – зиркнувши в сторону задуманого і від цього не менш серйозного чорнявого, я замислилась і, в мить усвідомивши те, в якому вигляді він перед нами тоді стояв, густо-густо почервоніла.

— Ерлайн? Ти чого це раптом? – здивовано запитала Мелейна, спостерігаючи за моєю яскравою реакцією на присутність брюнета.
Здавалося, що обличчя не може ще більше набути червоного кольору, але це тільки здавалося... В пам'яті, чомусь, нагадались моменти з недавнього сну і моє лице почало майже палати жаром, а серце прискорилось в раптовому хвилюванні.

— Може, ти захворіла? – з надзвичайно неочікуваною турботою поцікавився Броз і, підійшовши до ліжка, приклав свою широку долоню до мого чола. Спостерігаючи за жестами і поглядами темноволосого, я лише ширше вилупила на нього очі. Він помітив це і широко посміхнувся, світячи білими зубами. – Та ні... Все з тобою в порядку! Здорова! – хлопець, поплескаваши мене по спині, голосно засміявся і деякі з дівчат полегшено видихнули. Така незвична поведінка другого сержанта завела мене в нерозуміння. В голові і так було багато "різних" думок, а тут ще й він зі своєю турботою.. тепер той рум'янець не знати коли покине мої щоки!

Коли всі вже перестали стурбовано споглядати за моєю поведінкою, адже зрозуміли, що все гаразд, я змогла трохи заспокоїтись і, поки друзі були зайняті якимись розмовами, тобто черговим обговоренням того, що сталося, вийшла на невеличкий балкон, що відкривав вигляд на гарячі джерела. Спершись на перила, я голосно видихнула і відчула прохолоду нічного повітря. Раптом, як тільки розум усвідомив, що мене вже встигли переодягнути без мого відома, у голові пронеслися усілякі думки обурення, сорому і.. знову обурення! Але потім, сподіваючись на те, що цим зайнялися дівчата, я змогла заспокоїтись і звільнити в свідомості простір для інших, більш важливих думок.

Ретельно рзмірковуючи над тим, що з нами сталося за останні кілька годин, я й не помітила, що мені все більше хочеться зустрітися з тим, про кого говорила права рука короля… Чомусь, страху перед цією зустріччю майже не було. Серце відчувало, що це от-от повинно статися. Я мимоволі дивувалася сама собі: "Всього-на-всього кілька днів… І як у мене виходить так швидко змінюватися? Невже це все завдяки їм?" – обернувшись у сторону друзів, яких можна було побачити через вікно, я помітила, що капітан чимось стривожений і щось випитує в Егона. "Може, це мене стосується?" – якось злякано подумалось мені, тому я вирішила стати так, щоб мене не було видно з приміщення.
Знову втомлено спершись на перила, я схвильовано спостерігала за рухом листя на деревах і крутила кільце на пальці. Миті першої зустрічі і знайомства з капітаном самі виринули на поверхню пам'яті і усмішка неочікувано відвідала моє обличчя. Потім, у тій же ж голові з'явилися фрагменти дивного сну, який ніяк не хоче забуватися! На щоках вже в черговий раз за цей день виступив якравий рум'янець і руки самі по собі потягнулися спершу до щік, а потім до волосся, починаючи його мучити. Серце почало битися швидше і навіть трохи нити. "Заспокойся, Ерлайн. Пора вже це все забути. Такого ж не може бути в реальності, чуєш?" – старалася втихомирити мою шалену фантазію свідомість, поки серце продовжувало схвильовано битися в грудях.

— Надворі ж прохолодно.. тоді, чому ти почервоніла? – неочікувано запитали приємним, ніби теплим, парубочим голосом і я різко обернулася в бік незнайомця, який навприсядки сидів на перилах і схилив голову до плеча в цікавості.