Розділ 8. Броз і Актеон або Ніким Не Передбачена Зустріч

Надворі панувала весняна ніч. Місяць вже перейняв естафету від сонця і починав щохвилини яскравіше світитися. Описувати його самого і те, як він виконує свою "роботу" можна ще довго, але зараз не про це. Одинокі перехожі, що прогулювались втомленим денною рутиною Софосом, зрідка кидали зацікавлені погляди на королівський двір. Якщо це були туристи, то вони зупинилися на деякий час і обговорювали свої думки і захоплення щодо цього архітектурного створіння, якщо можна так назвати дім повелителя Лірона. Навколо нього було якось підозріло темно, лише у головній залі горіло світло.

В цей не дуже пізній, вечірній час, у ній було майже пусто. В середині високого, великого, настельного світильника яскраво і палко горіли свічки, даруючи хороше освітлення просторому приміщенню. Воно все було у червоно-золотих і білих відтінках. Товсті, вишукані колони тримали обрамлену золотом стелю. Під стіною ідеально розмістилися три крісла, найбільше з яких було між двома іншими, і, вочевидь, належало його величності. А ті, що були по два боки від нього, засвідчували те, що володар має двох дуже вірних підопічних – праву і ліву руку. Це такі дівчина і хлопець, які ще ніколи його не підводили і майже завжди виконували будь-який наказ. Саме між цими людьми велася деяка розмова, поки наша головна героїня і її ватага друзів вирішували питання про похід до гарячих джерел.

Права і ліва рука цього короля – це далеко не просто так довірені, сильні й перевірені тривалим часом дівчина і хлопець. Вони вже досить довго служать його величності і навіть встигли з ним здружитись. Хоча, треба зазначити, що праву руку дівчиною не дуже й назвеш, адже вона була вже досить зрілою, прекрасної зовнішності жінкою, на вигляд трошки старшою за молодого очільника Лірона.

Ще на початку розмови ліва рука почав помітно нудьгувати і, що не здивувало, не дуже культурно відмовився від запропонованого королем завдання. Висловив свою думку і претензії щодо цього, що, з його боку, виглядало не дуже гарно.. Але що поробиш, якщо він такий хлопець, що може дозволити собі викабелюватися і невдоволено "фиркати" навіть перед своїм королем.

— Буде краще, якщо я з ними пізніше зустрінусь, а поки що вони мені нецікаві.. – зневажливо хмикнув парубок, підсумовуючи свою відмову, і раптом якось хитро подивився на володаря, що водночас був йому й хорошим другом, своїми зеленими очима. – Тому, нехай йде вона. – кивком голови вказавши на жінку неймовірної вроди, промовив він. –  Їй там буде однозначно цікавіше, ніж мені. – після цих, досить переконливих слів хлопця король спокійно відірвав від нього свій серйозний погляд і перевів його у бік прекрасної дами. – Правда ж, міс Тайта́лек? – натякнув парубок і її фіолетові очі цікаво блиснули, після чого вона, підійшовши ближче до королівського трону, сказала:

— Так, Ваша Величносте. Вам не потрібно просити цього нахабу, якщо є я. – серйозний із неприхованою хитринкою погляд був спрямований на короля. Ліва рука вже хотів було обуритися через зневажливі слова напарниці в свою сторону, але йому завадив володар, мовивши:

— Ти маєш рацію, Калісто. Можеш вже готуватися до цього завдання і, може, завтра вирушати, якщо нам нічого і ніхто не завадить. Думаю, що я, як завжди, можу на тебе покластися. – після чіткого, стверджувального кивка і поклону жінки його величність тепер вже цікаво глянув на зеленоокого, потираючи пальцями гладеньку бороду. – А для тебе, любий вампіре, у мене є інша.. цікавіша місія... – він примружив очі, а ліва рука лише хитро усміхнувся в очікуванні, тим самим відкриваючи погляду невеличкі ікла.

                                           °°°°°°°°°

Після вирішення деяких важливих організаційних питань, наш загін розійшовся по дорогих і вишуканих номерах готелю "Ельфійський Топаз" і домовився зустрітися через годину. Як виявилося, саме для всіх дівчат і хлопців із нашої групи тут були великі, окремі кімнати, тому я змогла бути в одному номері разом зі всіма подругами. Спеціально для нас завідуючі готелю, якими було молоде подружжя русалки і ельфа, навіть відокремили певний час перебування на гарячих джерелах.

Вже о десятій годині дівчата повним ходом метушилися в жіночій переодягальні. Особисто я ще ніколи так не купалася, якщо можна так сказати, ні в чому подібному, тому було якось незручно і соромно, лізти в воду і сидіти в ній голяка разом з іншими людьми.. Але мені надзвичайно пощастило, що в "Полум'ї Правосуддя" дівчата дружні, доброзичливі і розуміючі. Хоч деякі з них і мають дивні, а інколи і кепські звички, або характери, це не заважає їм бути моїми подругами. Я знаю, що нас ще мало подій пов'язують і мені майже нічого про них не відомо, але вони через свою доброту із кожним днем стають до мене все ближчими і ближчими.
Без сумнівів залишається факт того, що нам ще дуже багато чого доведеться пережити разом і наша дружба, завдяки їм, стане набагато міцнішою.

Поки я з усіх сил намагалася опанувати над своїми страхами, Делора, розом із іншими сусідками по кімнаті, довго повторювала, що нічого соромитися не варто, адже ми всі тут одної статі, а хлопці в іншій частині, яка є за досить товстою, близько чотири метри в висоту, кам'яною стіною.

— ...А також, тут багато пари і вода має зеленуватий відтінок, тому не хвилюйся, твого "багатства" не дуже буде видно. – підморгнула Зена, а я тим часом лише більше засоромилась, відвела погляд і закріпила рушник міцніше, адже у моєму випадку його треба було досить добре тримати.

Завершивши переодягання і покинувши приміщення в одних рушниках, ми вийшли на вулицю і зустріли завороженими поглядами, такий собі, обкладений різним камінням ставок, із якого повільно піднімалася пара. Навколо нього розташовувалися ліхтарі на позолочених стовпцях, які давали не дуже багато світла, але його було досить, щоб бачити все навколо.

— Ох, краса ж яка... – зачаровано видихнула старша Зіддіг.

Поки ми, особливо я, із захопленням розглядали це диво природи, орчиха вже встигла зайти в гарячу воду і насмішливо нам викрикнути: