Розділ 7. Екскурсія "Мудрим" або Багатий Готель?

Його гаряче дихання майже обпекло шкіру обличчя. Брюнет різко зупинився прямо навпроти мого лиця, заглянув в очі, повільно наблизився ще більше і...

— Ти така кумедна! Бачила б ти зараз своє обличчя! Розчервонілась вся! Невже ти думала, що я буду звертати на тебе таку увагу?!  – розсміялись прямо мені в лице. Хлопець хутко забрав свої руки з-під моєї футболки і, вхопившись ними за живіт, почав глузливо реготати.
Від шоку, через нерозуміння, обурення і до гніву, емоції на моєму обличчі змінилися навіть надто швидко. Зробивши кілька трохи невпевнених кроків від стіни, я підійшла ближче до чорнявого. Моя долоня різко зустрілася із його трохи колючою щокою і звук дзвінкого ляпасу розійшовся темним приміщенням. Сміх миттю припинився і в кімнаті стало тихо. Чути було лише моє обурене сопіння.

Здавалося, що тільки після виконаної дії, я повністю усвідомила, що зробила. Проте, не шкодувала про це. Хлопець миттю випрямився і кришталево-сірі очі в мить стали серйозними і якось гнівно зиркнули на мене зверху вниз. "Ах, він ще й злиться?!.." – думалося мені з іронією, що аж огризнутися до нього захотілося. Я злісно дивилася на хлопця, шукаючи в його обличчі відповідь на німе питання, і вже було, хотіла відкрити рот, щоб щось сказати, але.. В цю мить він вхопив мене за комір футболки і швидко притягнув до свого лиця. Потім, не думаючи й кількох секунд, жадібно впився в мої губи своїми.. Перші кілька секунд я навіть не зрозуміла, що сталося, але коли, все ж, "прийшла до тями", обурилась і постаралася  хоч якось вирватись. Пручалася, відпихаючи хлопця від себе руками, але марно.. Він надто сильний. В роті почав чітко відчуватися гіркий присмак огидних цигарок і.. лише, коли по моїй щоці скотилася сльоза, все навколо якось швидко потемніло і зникло в пустоті якоїсь чужої і холодної безодні. Довкола стало дуже темно і я вже нічого не розуміла, не бачила і не чула. Тільки в голові лунало одне запитання: "За що він зі мною так?.. Невже справді через Актеона?..".

Прокинулась я дуже різко, важко дихаючи, і зразу ж прийняла сидяче положення. Здавалося, що на губах ще залишилося дивне відчуття від цього жахливого поцілунку.. вони, ніби, досі пульсують. Серце скажено билося в грудях, ніби, хотіло вирватися із грудної клітки на свободу. Холодний піт дрібними краплями стікав по тремтячому тілу, а дихання збилося.

"Де я зараз?.. Що..що це було? Тільки не.. не кажіть мені, що капітан і справді…" – думалося мені з жахом, поки злякані очі раптом не натрапили на інших дівчат, які перебували в кімнаті.

— Ерлайн? О, ти вже прокинулась..а ми навіть тебе не помітили.. Що це з тобою? Ти вся зблідла.. – стривожено мовила Зена, зупинивши свій діалог із вампіршею. Її репліка привернула увагу всіх панянок в мою сторону. Тепер я зустрілася не з одним, а аж із шістьма здивованими і схвильованими поглядами.

Не в змозі хоч щось сказати, я впала назад на ліжко і глибоко вдихнула й видихнула.

"Сон?..Невже?.. Мамочко.. Це був лише сон!" – від цього усвідомлення хотілося плакати від щастя й істерично сміятися, але мій голос ще не повністю прокинувся, тому вийшло лише хрипіння. Обійнявши подушку від нечуваної радості, я повільним диханням намагалася заспокоїти своє збуджене серце.

— Ерлайн?.. Ти як? Може, врешті-решт, поясниш нам, що з тобою відбувається? – слова Мелейни прозвучали якось роздратовано і я подумала, що не варто її злити, тому, не гаючи часу, встала з ліжка і сказала:

— Все гаразд, дівчата. Я в цілковитому порядку. Дякую за турботу.. Просто.. наснилося дещо. З ким не буває. – усміхнувшись подругам, почала, радісно пританцьовуючи, приводити себе до ладу.

Дівчата здивовано перезирнулись між собою, полегшено видихнули, вирішивши більше нічого не допитуватись, і спокійно продовжили займатися своїми справами. От тільки, коли я вже хотіла покинути приміщення, Дарла своїми слова зупинила мене:

— Ерлайн, ми забули тобі дещо сказати.. Зараз ти повинна вийти на вулицю і підійти до капітана. Навіщо? Не знаємо. Все дізнаєшся на місці.

Як тільки до вух долетіли слова про брюнета, щоки спалахнули рум'янцем, а серце вже було готове знову вибивати грудну клітку і занило. Цей сон мені ще довго не забудеться...

— Хай щастить! Будь обережна! – викрикнули вони разом і я, посміхнувшись і кивнувши, вийшла з кімнати.

На годиннику дев'ята година ранку і столиця Лірона вже вся в русі. Сонце ласкаво пригріває її жителів, а тихий вітерець дарує весняну прохолоду. Створіння із найрізноманітніших рас походжають по красивих, старовинних вулицях. По дорозі проїжджають карети, у яких видніються леді в якомусь аристократичному вбранні. Я старалася перебороти хвилювання перед зустріччю і спокійно крокувати по тротуару. Аж ніяк не хотілося думати про те, що цей дивний сон може бути якимось віщим...

Зупинившись перед пішохідним, кам'яним мостом, мій погляд натрапив на спину капітана. Він був без свого чорного плаща. Стояв лише в сорочці і завужених до низу темних штанах. Вітер спокійно бавився його м'яким, чорним, як ніч волоссям, грайливо зачіпаючи маківку.

В голові зразу ж з'явилися спогади про сон і той дивний.. п.. п-поцілунок...

В одну мить, коли я, дико хвилюючись, почала, все ж, ближче підходити до брюнета, у повітрі з'явився цигарковий дим, і мій ніс дуже швидко вловив його.

"Ні.. ні-ні-ні.. невже він справді курить?... І тільки не..не кажіть мені, що то..що то був не сон!... О Боги.. помилуйте мене, будь ласочка!..." – ці істеричні думки з'явилися в голові самі по собі і аж ніяк не без підставно. Я просто не могла повірити, що за такою спокійною і незворушною маскою капітана насправді ховається хтось схожий на примхливу й нахабну дитину (а водночас і зовсім не на дитину..).

Зупинившись і подумавши про те, що ніхто крім мене не дізнається, чи це було насправді, чи уві сні, я наважилася власноруч перевірити правдивість своїх підозр. Звідки в мені зародилася така небачена сміливість, сама не знаю. Напевно, це було пов'язано моєю вірою в те, що насправді капітан не такий і ніколи б так зі мною не вчинив. Правда ж?..