Розділ 6. Новий Дар або Дивна Поведінка...

​​​​​​"Одна..одна спільна кімната?!"

— Ой-йой... — це було єдине, що вимовив Егон, перед тим, як хутко захистити руками свої вуха від наступного:

— Що-о?! — щирий вереск всіх дівчат голосним звуком відбився об стіни приміщення й розлетівся по ньому довгою луною – Як одна кімната?! – на це істеричне питання Зена лише сумно здвигнула плечима, приречено розвівши руками. Всі молоді панянки, включаючи й мене, із відвертою розгубленістю зиркали то на дренею, то на капітана, то на зеленоокого ельфа, в пошуках хоч якогось пояснення цієї ситуації.

— Вибачте, дівчата, але з усіх варіантів, цей готель нам підійшов найбільше. Повірте. В інших або води зовсім не було, або світло часто зникало, або персонал(за чутками) дуже схильний до крадіжок. Як-не-як, ми не повинні жити аж в таких занедбаних будівлях. Я, спершу, навіть не знав, що тут буде одна кімната на нас всіх, — якось винувато проговорив Омід, стараючись хоч якось вгамувати не без підставну паніку жіночої частини загону.

— Але ж..всі тут вже дорослі люди.. сором, все ж, якийсь маємо.. перевдягатися ми, взагалі, як будемо? А говорити про дівоче? — безнадійно ниючи, випитувала в ельфа Делора і дівчата розгублювались ще більше.

— Та не бійтесь ви. Ми нічого поганого вам не зробимо. Якось вже вживемось разом, — якось надто життєрадісно посміхаючись, хотів заспокоїти нас сержант номер два. Хлопець безстрашно сперся на плече Мелейни, яка ніяк не відреагувала на його дію, що здивувало.
Щось мене хвилює те, що наші парубки взагалі цим питанням, майже, не переймаються.. Хоча, що тут дивного? Їм ж це, напевно, тільки на втіху.

— Ага. Так я тобі й повірила. Варто лише відвернутися, як ти тут-як-тут починаєш щось недоумкувате вигадувати. – схрестивши руки на грудях, саркастично мовила орчиха, з підозрою подивившись на хлопця, і Броз хмикнув, ніби, підтверджуючи її слова. 

— Ви що! Та це ж неприпустимо! Просто нечувано! Я не збираюся перебувати в одній кімнаті з таким, як він, довше однієї години! – навіть переважно спокійна Разія отримала стрес і обурено вказувала пальцем на русала. Вираз лиця Броза в цю мить змінився із веселого на серйозний і він легко насупився, спостерігаючи за вампіршею.
"Та чому ж вона так недолюблює Актеона? Ніби, нормальний, адекватний та ще й симпатичний хлопець." – тим часом подумала я, й подивилась на парубка.

Русал, не звертаючи жодної уваги на те, що жовтоока дівчина там заявляє, був дуже зосередженим на власних думках. Його вираз обличчя говорив про те, що тілом він зараз тут, а розумом десь глибоко в своїх роздумах.  Здавалося, що, якщо до нього заговорити, чи відволікти, він підскочить на місці від несподіванки, настільки хлопець виглядав зосередженим.
Цікаво, він завжди так реагує на її слова? І чи взагалі реагує? Як би там не було, але, якщо між ними є якісь непорозуміння, то це, я думаю, лише їхня особиста справа.

Кожна дівчина обурювалась по-своєму і, напевно, лише ми з дренеєю стояли мовчки, не виділяючись, і спостерігали за їхніми викриками й істериками. До мене ще не повністю дійшло усвідомлення всього жаху ситуації, напевно, саме тому я й мовчала, лише розгублено кліпаючи очима.

Мені в наступний момент навіть здалося, що зараз у моєї новоспеченої, рудоволосої подруги справді вийде їх вгамувати, але, коли я почула, що саме вона сказала, зрозуміла, що це було повністю хибне враження.

— Дівчата, давайте думати хоч трохи оптимістичніше.. Може, це наш шанс краще пізнати хлопців по команді? Стати більш дружніми? Відкрити одне в одному щось нове? – обережно запитала Нора, яка, здавалося мені, була навіть рада такому збігу обставин. Їй, напевно, тільки на втіху побути з Едуардом в одній кімнаті. Видно що, в боротьбі за його увагу вона налаштована досить серйозно.

— Ой, я тебе прошу, Норо! Ти що, не розумієш що в цих "хлопчаків" на думці? – не вгамовувалась Разія, злісно зиркаючи на кожного з парубків. Лише капітана оминала. Молода агонка лише відвела винуватий погляд і легко почервоніла у відповідь на питання подруги, а нам із Зеною, тим часом, залишалося тільки приречено видихнути.
Ну, не знаю, що собі там понапридумували інші дівчата, але я, чомусь, відчувала, що ця ніч у нас пройде нормально і парубки нічого поганого не натворять, адже тут, напевно, лише Броз швидкий до різних "цікавих" ідей.

Хай там як, але дівчата з хлопцями таки змогли якось зжитися в одній кімнаті. Трохи із криками і злісними заявами Разії в бік Актеона, який лише задумано дивився на вампіршу, трохи із погрозами орчихи, трохи із "ниттям" молодшої із Зіддіг ми всі разом прийняли одностайне рішення поділити приміщення на дві частини: жіночу і чоловічу. Для цього Мелейна використала свою магію, магію землі(повірте, виглядало це круто, відчувалося, що магічний резерв у неї немаленький), створивши не дуже товсту земляну стіну, і залишила лише невеликий прохід. Також, ми розгрупували деякі права і обов'язки і, слава Кіфарі, більшість членів загону таке влаштовувало, тому ніяких суперечок не виникло.

Дівчата по-доброму просили хлопців не робити ніяких  "дурниць" і ті, ніби, після недовгих вмовлянь, погодились, але щось мені підказує, що не все з ними так просто, адже вони(особливо Броз), напевно, поки щось не вчудять, не заспокояться.

— Сестро, ходи разом в душ! – голосно гукнула Делора Дарлу і деякі з протилежної статі рефлекторно зазирнули до нашої частини кімнати. – Нехай, він тут в не дуже хорошому стані і теплої води майже немає, але нам все одно треба помитися, правда ж? 

— Гаразд. Чекай мене там, я швидко. – відповіла старша з близнючок, переставляючи в шафі свій одяг. 
Впевнена: хлопці цей короткий діалог ельфійок точно повз вуха не пропустили.

— Актеоне, ти чув про що вони говорили? – почувся тихий, але впізнаваний голос Броза і русал щось "мукнув" у відповідь – Ну, не знаю, що з цього вийде, але давай спробуємо підглянути? – видно що сержант "загорівся" бажанням напакостити дівчатам, і це, само собою, не до добра.