Частина 41. Там, де піхота не пройде

Альваліс великими кроками нервово міряв майданчик перед портальною залою, посилено розмірковуючи і прислухаючись до себе. Родова каблучка, надіта на палець Любаші, доносила йому тільки те, що жінка жива і відносно спокійна. Хоча зранку, навіть практично вночі, саме воно повідомило, що з Любашею щось сталося, недвузначним "все пропало".
Найбільшим сюрпризом стало те, що йому пізно повідомили, що розпланований маршрут, план і партія – полетіли коту під хвіст.
Проректорові дуже подобався цей вислів, особливо коли він неодноразово чув його і від феї, і від Любаші. Ось і прилипло, точно відбиваючи напрямок, підсумок, так би мовити, і планів, і партій.
Хтось підмінив напрямок, яким пішла група. Причому слідів хто, як і коли, виявити не вдалося. Коли йому повідомили спостерігачі, що група з Академії пішла, а на точку, де на неї чекали – не прийшла, він ще не панікував. Припустив, що через погіршення погоди в затвердженому регіоні їх могли направити через проміжний вузол. Таке траплялося дуже часто, особливо в рік, коли Марсоніс притискався до Радоніса. Та й думка, що хтось наважився вкрасти всю групу, разом із куратором та бойовиком, навіть не спала йому в перший момент на думку.
- Почекаймо, - дав він команду, розмірковуючи над тим, чи варто одразу трясти магів портальників, виявляючи свою зацікавленість у цій справі, чи почекати. Знову згадалися слова феї, яка на останній нараді в апартаментах проректора глибокодумно заявляла, що швидкість потрібна лише при лові бліх.
А потім до нього пробилася паніка, яку транслював перстень. Злякатися та налаштуватися на Любашу проректор не встиг. Зв'язок катастрофічно швидко стоншувався і згасав, ніби їх розносило на колосальні відстані один від одного.
Розслідування гарячими слідами вказало на портальну арку біля замку Ставруса Горделивого, і проректорові відразу стало погано. Думка про викрадення всієї групи, разом із куратором, і демони їх забирай, бойовиком, замаячила перед носом мага, забарвлюючись кольором катастрофи.
Та тут ще й зона виявилася закрита через бурю, що вибухнула в тих місцях. Туди і так не виходило вільно переміщатися, а тут ще й повна заборона через аномальну активність.
Витончення відгуку персня - це явна вказівка ​​на те, що групу відводять у резервацію, і відповідно, що невідомий ворог вирвався далеко вперед. Перебувати у відстаючих магу не подобалося ніколи, але в цій ситуації відкривати особистий портал за напрямком, який проектував перстень, було небезпечно. Аномалії – вони такі аномальні! Він криво посміхнувся, згадуючи вираз на обличчі Любаші, коли вона проголошувала цю дурість.
Він збирався найближчим часом переміститися стаціонарним порталом у місце, найбільш наближене до необхідної точки. Якщо не приймає Ставрус добровільно, то все одно слід бути якомога ближче до того, хто не приймає, коли він передумає. Важелі зміни цієї точки зору були, і, варто було визнати, завдяки феї. Вона напрочуд багато знала про нелегалів загалом, і про Ставруса Горделивого зокрема.
Для себе маг вирішив, що чим ближче до Любаші, тим точніше він зможе переміститися власним порталом, навіть із поправкою на аномалії, безпосередньо до неї.
Як він діятиме далі, проректор поки не планував, розумів, що спрогнозувати свою поведінку не зможе. Йому хотілося порвати на дрібні клаптики тих, хто наважився вкрасти його жінку. Але на противагу бажанню фізичної розправи проривалося почуття обов'язку. І маг остигав до стану, коли здоровий глузд починав висувати більш менш здійсненні пропозиції.
***
До підніжжя гори ми спустилися в сутінках, просидівши в щілини цілий день.
Перла привела нас до точки, куди скапували крихти магії з джерела. Тут було природне заглиблення, ніби видовбане водою. Але в ньому нічого не було, та й чергова крапля, що прилетіла зверху, ніби ввібралася в камінь.
Мені захотілося потикати в поглиблення пальцем, щоби переконатися, що там камінь, а не декоративна імітація. "Не мочалка ж там" - крутилася думка, змушуючи коситися в той бік в очікуванні чергової краплі.
- Ви повинні присягнутися, що нікому не розкажете про тих, чиєю допомогою ми зараз скористаємося, - вирвала мене з роздумів «куди і чому дівається магія» фея.
- А це що, страшна таємниця? – слабо хихикнула Твіггі.
Дівчата останню годину поводилися нервово, постійно поглядаючи на фею, яка спочатку скомандувала прибрати щит, а потім підганяла, вимагаючи прискоритися на спуску.
- Розумієте, - фея прикусила губу, дивлячись на нас виновато, - вони вимушені нелегали.
Я закашлялася, ховаючи кашель у кулак. Фея веліла не шуміти, а тут таке одкровення. Я не розуміла, як нелегали можуть бути вимушеними. Чи це як на війні? Але тоді це вимушені переселенці, а не нелегали, чи я знову чогось не наздоганяю?
Перла шикнула і сказала, що пояснить потім, а зараз із нас клятва та рекомендація не дивуватися.
Коли вона простукала дивний ритм у плоский скол граніту поруч із поглибленням, я навіть рота розплющила від подиву. Від стуку на камені проступила ледве видима рамка, що окреслила прямокутник, десь трохи вище за мою талію.
Він світився червоним, і Перла нахилилася до нього, щоб щось прошепотіти.
Рамка кілька разів блимнула, і змінила колір на зелений.
"Нічого собі інопланетні технології ідентифікації" - подумала я, спостерігаючи, як камінь повільно опускається під землю, відкриваючи хід усередину гори. Щось підказувало, що це саме технології, а не магія. Все ж таки місцевість саме про це і шепотіла, не даючи забути, куди ми вляпалися в черговий раз.
- Всередину, жваво! - Скомандувала фея, тому що здалеку долинув якийсь аж надто пробираюче душу виття.
Вже всередині гори, куди я швидше заповзла на карачках, я озирнулася на Перлу, що лишалася зовні. На тлі ночі, що обрушилася на гори, особливо яскраво виділялися іскорки її магії. І я чомусь одразу зрозуміла, що вона замітає сліди.
Кого б не ангажували на наші пошуки, слід бути впевненими, що нас вони не знайдуть ні за слідами, ні за відбитками, ні за запахами.