Частина 39 Інтереси із секретами

«Натиснемо!» Здавалося, що це слово ще довго звучатиме в моїй голові, поряд з жахливим завиванням вітру, який намагається наздогнати нашу налякану групу.
- Навіть погода намагається загнати нас у пастку, - бурчала фея, косячись на супроводжуючих, які підозріло активно крутилися навколо воза.
У мене неприємно нило всередині, особливо тому, що на фею косилися набагато частіше, ніж на решту дівчат, і цей інтерес, якщо чесно, непокоїв.
Я одразу нафантазувала, що її портрет висить у їхній поліцейській ділянці на дошці, поряд з запеклими негідниками і, відповідно, вони намагаються ідентифікувати вона це, чи не вона, звіряючи помолодшавшу фею з віковим портретом десь там на стіні. Те, що фея талановита і могла залишити волохаті ноги, тобто копита з носом, я усвідомлювала настільки ясно, що навіть поставити подібне запитання Перлі не спромоглася. Ну, не через красу ж її ведуть поглядами, вона в нашій компанії все ж таки найвіковішою здавалася. А значить і красивіше неї, і молодше, як кажуть, на підбір, дівчата були, на яких і слід було витріщатися велелюбним представникам з рогами та хвостами. А чи справді, є у них хвлости? Але ж ні, навіть сестрички відзначили підвищений інтерес до моєї Перли, і почали посилено принюхуватися, ніби підозрюючи, що у тієї щось у кишенях смачне запасено, і саме на цей запах вона ловить підвищений інтерес з боку горян.
Сестрички принюхувалися, відьма сходила заздрістю, за хвилину закипаючи від того, що на неї наші супроводжуючі уваги не звертають. Я тремтіла, уявляючи, як позбудуся захисту єдиної істоти, знайомої з нюансами життя не тільки на цій планеті. «А раптом її закриють? Чи кокнуть і зариють?»
Перла ж поглядала на нависаючі хмари, раз у раз слинявила палець і піднімала його вертикально вгору. Не знаю, що міряв цей обслинений палець, але з кожною хвилиною фея ставала все більш похмурою.
У природній печері, куди нас пригнали, як стадо овець і баранів, за кордоном якої практично миттєво вибухнула буря з колючими голками граду та крижаним дощем, фея тут же послала супроводжуючих метеликів на хутір ловити. Ті спробували загнати її в куток. В ангажованому для неї кутку була дерев'яна лежанка з купою шкур, невеликий камін і кам'яний стіл.
З одного боку ці спроби були схожі на підкат до жінки, що сподобалася, з іншого – на турботу про ту, у кого статус набагато вищий, ніж у інших. Вона вважала, що вони піклуються про неї, як про бабусю, і висловила все, що про це думає. Словосполучення «я ще ого-го» - вона спробувала продемонструвати, затиснувши самого наполегливого біля борту воза. Я розчула тільки те, що з будовою дітородних органів вона знайома не з чуток, пам'ять у неї ще дівоча, тобто на склероз вона не страждає.
Мені не хотілося б думати, що вона демонструвала перекати в кулаку саме тестикул супроводжуючого, бо подібний жест міг бути розцінений, як дипломатичний скандал. Чи ні? З нюансами дипломатії у цієї народності я була не знайома, губилася у здогадах та припущеннях. Нічого ж не зрозуміло, особливо тому, що в голову постійно ліз спогад, як на мені хотів одружитися той самий, неназваний. Може, і тут так? Вони теж збираються на ній одружитися? Утрьох? У тому самому кутку, поки всі інші спатимуть? Прийшов, побачив, переміг? Жах якийсь.
А може татко Перли змовився безпосередньо з тим демоном, купився на обіцянки багатства та військової допомоги проти викрадачів фейського пилку? І тепер вони намагаються втілити у життя сценарій «Кавказької полонянки»? Сама собі вражалася, коли чергова ідея звивала гніздо в моїй голові, і я починала бачити танці з бубнами у виконанні Перли і супроводжуючих.
Борти візка відкинули горизонтально, і озвучили, що спальні місця для дівчаток будуть там. «Як оселедці в бочці» - промайнуло земне порівняння, поки решта дівчат бурчала і згадувала не злим словом вигадника, що влаштував ось цей відпочинок. На сардини в банці ми не тягнули, бо голови все ж таки були на плечах, і саме вони спровокували позаштатну ситуацію.
Як там співається у дитячій пісеньці - «не хочу я спати біля стінки, упираються коліна?»
Так і тут – дами влаштували скандал із приводу кому лягати в середину, а кому з краю.
Я спостерігала за сваркою, продовжуючи коситися на копиторогих, які почали організовувати вечерю в тому самому закутку, від якого відмовилася Перла.
- Ляжу я на край, - заспівала під ніс.
- Не лягай, не лягай! – одразу верескнула Твіггі.
- Краще не заважай!
- Не лягай, - підскочила ближче Піггі.
- Ляжу, так і знай, - хихикнула я, співаючи знайомі з дитинства слова, і спостерігаючи, як у сестричок псується настрій.
- Прийде сіренький вовчик і вкусить за бочок, - Перла відірвалася від інших жінок, і блиснула на мене поглядом.
Сестрички розвернулися у бік куточка з каміном і синхронно повідомили, що цьому сіренькому вовчку можуть бути непереливки. Особливо із його зубами.
Навіть не хочу думати, скільки у них зубів у їхній оборотницькій формі, раз вони так кровожерно в той кут поглядають.
- Дівчатка, - не сваріться - нарешті підвищила голос фея, розуміючи, що незабаром дівчата почнуть прикладати до аргументів не тільки стусани, а й тумаки. - Ви завжди можете спати в будь-якому місці печери, он та стінка, - тицьнула вона пальцем у кут, пропонований їй як ексклюзивний ночівля, - вона тепла, природні потоки нагрівають не тільки стіну, а й підлогу. А набір для походу входить надувний лежак. Комфорт та тепло, що для міцного сну потрібно?
Не минуло й кілька хвилин, як територія, що примикає до кута з провідниками, була щільно вистелена надувними лежаками. Дівчата цією інформацією не забули поділитися з рештою туристів, а тепло не тільки слабка стать любить. І якось так вийшло, що ближче до закутка з каміном наші дівчата розташувалися. Навіть сперечатися не стали, хто з краю, а хто в середині спатиме. Відстань між їхніми матрациками була мінімальною, і тільки тепер я усвідомила, що таким чином фея відгородилася від потенційних наречених.
Нам же чотирьом на розкладеному возі можна було вільно розташуватися, не тикаючи ліктями в сусідку.
- Так, зубасті капкани будуть спати з краю, - скомандувала фея, а сестрички кивнули, навіть не образившись на її слова. Чи то сіреньким вовчком перейнялися, чи їм теж не подобалося, що природне тло магії якось занадто швидко опускається до мінімально можливого. А в таких умовах слід покладатися не на природне відшкодування сил, а на фізичне збурення при наближенні потенційної небезпеки.
- Міни розкладені, - кивнула вона у бік закутка, - сподіваюся об них копита переламають.
Я хихікнула, нарешті розслабляючись.
- А чому вони навколо тебе в'ються?
- Сподіваюся, помилково.
- Чому? – Не зрозуміла я.
- По качану, - вона показала жестом, що довкола занадто багато вух, і свої припущення вона залишить при собі.
- Тобто, ти не в розшуку, - все ж таки не стрималася я.
На мене подивилися, як на божевільну.
– Ну, з експедиції не лише враження привозять.
Перла реготнула, загортаючи погляд на стелю печери.
- Тут ти маєш рацію, моя знайома з експедиції вагітність привезла.
Я закашлялася, зиркнувши на провідників. Вони тільки тільки-но виявили, що їх обклали несподіванкою, і тут же почали бурхливо перемовлятися на своєму копитогоському, періодично поглядаючи в наш бік.
- Так, а ще один знайомий, геморой, - продовжила фея, посміхаючись.
Я подавилася повітрям, почавши кашляти ще інтенсивніше. Мене поплескали по спині.
- Ні, він не нарвався на любителів хлопчиків, якщо ти подумала про цей бік міжособистісних стосунків, просто їжа в експедиції була специфічна, і як наслідок, ця неприємна для цивілізованого мага хвороба.
- А воші у них не водяться? - Запитала я, раптом згадавши про ці наслідки тривалого перебування у важких умовах життя. Та й наші проводжаті чухали свої зади крізь бурки, з якими навіть у печері не розлучилися, щось бурхливо обговорюючи. А раптом у них там у волохатості, цілі колонії. Бр-р-р просто.
Фея реготнула, поманила нас ближче і зашепотіла, - вошей у них не водиться, а ось на вогнетривкість шерсть під їх накидками багато хто захоче перевірити. Я "обмовилася", що маг-артефактор за результат подібного дослідження погрожував іспит зарахувати за фактом надання результату.
- Вогнетривкість вовни? - Не зрозуміла Твіггі.
Я ж прикусила губу, щоби не заржати. От же ж фея, як вдало доклала теорію до практики. Ми ж, коли обговорювали звідки копитороги, або вони тут ні до чого, проректор сказав, що дослідження на вогнетривкість досить складно провести.
А тепер, вона не тільки розважиться, а й отримає відповідь на питання, що нас цікавить.
І, звичайно ж, коли провідники спробували вибратися з комірчини, вони були неприємно здивовані. Це якщо сказати пристойно.
Куратор утомився відтягувати від них допитливих курсантів, точніше слухачів вступних курсів. Залік автоматом хотіли всі, у торбинках не тільки сірники були присутні, а значить вилучення цих сірників ні до чого не призвело. Після третьої спроби прорватися крізь цікавих, побоюючись за цілісність тилу, браві горяни махнули рукою. Видали їжу, наші пайки передали ланцюжком, виставили вартового, і теж влаштувалися на нічліг.
- Так, дівчатка, відпочиваємо, йтимемо відразу ж, як стихне негода, - просвітила нас фея, - нам з рештою не по дорозі!
- А нас не покарають?
- Ні, - фея криво усміхнулася, - ми сфабрикуємо власне викрадення.
У мене тут же постала перед очима сцена з фільму, де Боягуз, Балбес і Бувалий викрадали наречену. Я зиркнула на куток, у якому догоряли дрова в крихітному каміні, і зітхнула. Не знаю, чому фея ухвалила саме таке рішення, але, судячи з того, що вона знала набагато більше, ніж ми, на свято до цих істот вона вирішила заявитись без супроводу. Тому що повертатися до точки переходу ми не станемо.
- Не подобається мені вся ця ситуація, - прошепотіла вона мені на вухо, коли я вже майже заснула, - краще бути самим собою.
- Так, краще, не подобаються мені вони, особливо тому, що ніхто не взяв провину на себе, і ми тут не зрозуміло з чиєї забаганки.
- Так, так, і особливо тому, що на нас тут чекали.