Частина 37 Похвала навіть їжаку приємна

Минуло три місяці
- Будь-яка сила може бути і творчою, і руйнівною! - Ведучий практичне заняття магістр, сивобородий благообразний і дещо перезбуджений дідо, обвів наші ряди радісним поглядом.
"Як він ще не вичерпав цей нестримний оптимізм?" - думала я, розглядаючи рідну арену.
Ну, в плані того рідного, що за цей час мені довелося тут побувати вдвічі більше разів, ніж решті. Внутрішній вогонь так і намагався вискочити, продавити захист і взяти гору над розумом. Руйнівні наслідки цього процесу часом неможливо було спрогнозувати. Табличку «не злити!», швидше за все, носили за мною пажі, тобто сестрички-лисички, захищаючи мою тонку психіку від непотрібних уколів.
Я мимоволі згадала їхнє злагоджене «ти така тепла!» - того разу, коли я вийшла з себе. Не рвонуло тільки тому, що вони на мене з двох боків стрибнули, обвиваючи своїми тілами, а я від несподіванки на спину завалилася.
Тож так нашу компанію і застав проректор. Тут же було обумовлено, що будь-які практики я, як сильний маг вогню, проходжу в компанії крижаних перевертнів. Вони моїм надлишком харчувалися. Ніяк у голові не вкладалося, що їм крім фізичної їжі, ще й магічна була потрібна.
- Зголодніли вони на своєму Сільвері, - пояснив нам з Перлою маг увечері.
Ми зустрічалися тепер не щовечора, а з накопиченням даних.
- Вони що, енергетичні вампіри? - Я так і не змогла оперувати виключно поняттями цього світу, час від часу вивуджувалися з пам'яті земні слова, і цим приголомшувала чоловіка. Або не приголомшувала, а неприємно дивувала.
- Звідки? - почав він, коли я висловила це припущення, але його перебила фея.
- Ти навіть не уявляєш, наскільки суспільство, яке ставить на перший план науку, занурене у вигаданих фантазіях, інтуїтивно трансформуючи непізнане.
– Вони настільки фантазери, що усвідомлюють недоступну реальність?
- Недоступну, нереальну, але від цього не менш захоплюючу розум.
- Ні, нічого не чути про мадам Окаянну? - Перевів він тему, запитуючи Перлу, яка весь сьогоднішній день провела в кімнаті для побачень, ділячись з Бердом нашими припущеннями, обмінюючись фактами та ідеями.
- Ні, Земля не числитися в зоні доступних для переміщення місць, перевірити наявність або відсутність знаходження в цьому світі - неможливо. Мадам – не фея, збирати потенціал для повернення буде довго та нудно!
- Створення, це зовсім інший порядок умінь та контролю. Тонкий, копітніший, піднесеніший! - Повернув мене в тут і зараз маг.
- Ламати, не будувати! – буркнула я собі під ніс. Істини він каже правильні, але поки що не переходив ні до пояснень, ні до демонстрацій. «А, ні, все ж таки вирішив нам олухам все ж таки щось продемонструвати» - подумала я, розглядаючи, як він склав долоні човником.
Я пам'ятала, що маг був універсалом. Але найсильнішою його стороною була магія Землі. Тому саме нею він заземляв усіх нас, таких обдарованих та невихованих на практичних заняттях із прийняття свого дару.
"Медитація - це головний інструмент усвідомлення" - згадала його слова, сказані на першому занятті.
"Ну так, ну так!" - ця дисципліна давалася мені важко. Як тільки я поринала в себе, перед очима спалахували картини підземних лісів Сільвера, і тут же з двох боків притискалися до мене лисички.
- Ти, як піч, - щурячись на мене, як кіт на сметану, повідомила одного разу Твіггі. - Як тільки ти починаєш магічити, нас тягне до тебе зі страшною силою!
- Я не магичу, - намагалася відсунутися від сестричок хоча б на медитації я, - я поринаю у внутрішній світ! Свій, на хвилиночку!
- Магичиш, - розтягувала в усмішку-оскал губи Піггі, - ти не усвідомлюєш, та й ніхто не усвідомлює твого таємного вміння! - Пояснила вона, лякаючи мене до колік у животі.
- І що я роблю?
- Наводиш! - блиснула сріблом очей Твіггі.
- Відчуваєш небачене до цього, - друга була більш багатослівною.
Я поплескала віями, так нічого і не зрозумівши, а сестри більше до цього питання не поверталися.
Довелося радитись з Альвалісом.
Він тричі перепитав, що саме мені сказали, довго думав, а потім виніс вердикт, що «Навідником» я не можу бути, він би відчув. Та й подвійного дна моя магія не має. Але слід перестрахуватися. Те, чого ми не знаємо, не обов'язково не існує. І поки я не впоралася з вогнем, навідником злодійської зграї, що планує місце для вчинення крадіжки, мені бути не обов'язково.
Це він так жартував, бо засміявся, бачачи мій вираз обличчя, і порадив відключати мозок на час медитацій.
«Шторки опустила і в ніщо поринула» - пояснив він цю методику уникнення концепту «магічити при зануренні в медитацію».
Мені ж згадувалося ще одне значення слова "навідник". З військовим ухилом, і там де була в цілях – ціль. Не думаю, що сестри прибули сюди, щоб щось вкрасти. Або когось. Але перестрахуватись – здоровіше бути і зараз, і в майбутньому.
Лисички після цього уроку від проректора, скажімо так, розчарувалися медитаціями. Чи бачите, не відчували від мене тепла, коли я провалювалася в це ніщо. А я знайшла винятковий спосіб відпочити, викидаючи з голови всіх та усе.
Над долонями мага раптом піднявся ґрунт, я стріпонула віями, з подивом розглядаючи, як ґрунт ліпитись у глиняну фігурку, з головою, тулубом та ручками.
Присутні на цьому таїнстві завмерли, хитнулися ближче до мага, в єдиному пориві розглянути як слід.
Мене сестрички, в якійсь підозрілій ейфорії, підхопили під лікті, і потягли туди ж.
Ні, не без того, що мені було цікаво. Все ж таки з глини прийнято руками ліпити, а не силою думки. Або вектором магії, прикладеним у вивіреному напрямку, з точно розрахованою силою. Скільки, на якому проміжку часу, і з яким зусиллям вливати магію в заготовку, це, звичайно, вища математика в моєму уявленні. Інтуїтивно провернути подібне – точно не вийде. У мене тільки кулі різного розміру виходили до цього. Та й те, літали вони строго за власним розумінням. Ні спрямовувати, ні керувати їхньою життєздатністю у мене не виходило. Та й кілька разів я вогненний брандспойт тій самій єхидній відьмі організувала, коли вона особливо яскраво мої розумові здібності та фізичні дані прокоментувала.
Магістр, правда, тоді плескав у долоні і кричав, що це неймовірний прорив за такий короткий час. І що в майбутньому я і стрілу зможу з вогню організувати, і вогняний батіг, і ласо на ворога накинути. А вночі мені це ласо Альваліс демонстрував, розкручуючи над головою вогненну мотузку, і накидаючи її з відстані тридцяти метрів на манекени, що стояли у шахматному порядку на арені.
Саме тоді я зрозуміла, що магістр оптиміст, і що він надто беззастережно вірить у нас.
Тепер він, закінчивши робити глиняного чоловічка, який кланявся на всі боки, хмикнув, подивившись на нас із сестричками, перевів погляд на фігурку, залишаючи її на одній долоні. Друга долоня зробила хитромудрий жест, який я відразу ідентифікувала, як руну концентрованого вогню, і фігурку обпалило з усіх боків вогнем.
Я мимоволі здригнулася, лякаючись за звичкою. Температура цього полум'я могла за кілька хвилин перетворити тіло на вугілля. Але самому магу, який закликав це полум'я, жодних пошкоджень не завдавало. Фігурка на долоні магістра, після того, як погас вогонь, була колекційним витвором фаянсового мистецтва. Ведмідь на задніх лапах, у загрозливій, або все ж таки нападаючий позі.
Дівчата заплескали, хлопці заговорили, відзначаючи те, з якою точністю пропрацьовано у цьому виробі характер ведмедя, його зовнішній вигляд, і те, що розбити цю фігурку просто так не вийде.
Одна я не вірила, що зможу колись освоїти подібне. Саме мені і дісталася як подарунок ця фігурка.
- Головне - повірити у власні сили, - сказав маг, наказавши розбитись на пари. – У вас є час, щоб спробувати свої сили у творенні, – розплився у хитрій посмішці дідо, – фантазія вітається.
Ваять треба було за допомогою власної магії. Мої подружки поки що не досягли рівня, на якому змогли б створити кригу. Стихія холоду в них була присутня, але тіла поки не були готові виплескувати цю холоднечу назовні. Мені вони холодні грілки нагадували, наскільки абсурдним це не виглядає для інших. Так і проректор якось упустив, що крижана магія різною буває. До прикладу здатності заморозити час – це теж один із аспектів цього виду магії. Або створити середовище, у якому настільки уповільнюються життєві процеси, що жива істота здатна жити майже вічно.
У мене ніколи не виходило надихати інших. Тут хоч би з власним натхненням упоратися. Я перебрала в голову дані від Альваліса з приводу обороту. Льодових скульптур ми з ними не навоюємо, як не крути. Чи може спробувати?
Я закинула пробну кулю, описавши одне з льодових шоу, яке мені довелося бачити.
- О, - склали ручки на грудях дівчинки. – Це найвищий рівень володіння магією!
- Ага, ага, - я похмуро подивилася на відьму, яка нашіптувала щось над поверхнею арени, водячи над нею долонями.
Крижані склянки і миски для окрошки, - рівень створення подібного був на кілька порядків нижчий, але чомусь мені хотілося чогось видовищнішного, щоб утерти ніс відьмі.
«Потрібно завжди виміряти сили, ресурси, можливості з тим, що належить зробити» - спливли з пам'яті слова проректора, сказані нам з Перлою в момент найбільш божевільного проекту, - проникнення до храму до копіторогих.
- І що накажете ваяти, якщо мій вогонь розтопить навіть мінімальну грудочку льоду, яку ви можете згенерувати?
- Сніжинки? – Раптом абсолютно тихо, я навіть сказала б беззвучно впустила Твіггі.
Я опустилася на арену, розправила човником мої гарячі долоні і почала чекати, коли навколо часточки, що ширяє на висоті людського зросту, сконцентрується вода, а дівчата, набігають довкола мене потрібну для народження сніжинки мінусову температуру.
Цілком механічно відзначила про себе, що у відмінності від нас, людей, які за фізичних вправ потіють і нагріваються, ці істоти стають холоднішими. І саме ця здатність дозволяє нам разом покращити показники при здачі кросу на годину.
«Так, вітерець, який підганяє мене в ці моменти в спину, справді здається крижаним!» - ахнула, ковтаючи усвідомлення.
Тільки тепер, піднявши голову вгору, крізь захисний купол арени, я роздивилася казковий процес творення зими. Повітря сяяло, іскрило, вихор, більше схожий на зародження торнадо, скручував простір навколо мого тіла в тугу морозну спіраль. Жар у моєму тілі співав від неймовірності того, що відбувається. Повітря над долонями тремтіло від полуденної спеки, яка струмує з пальців і повільно опадає на поверхню арени всупереч фізичним законам і логіці. А потім дівчата різко зупинились, і над моєю головою поволі почався снігопад.
- Для вас, дівчатка, - вириваючи мене із стану естетичного екстазу, пролунав голос магістра, - це справжній прорив! Ви нарешті подолали рубіж!
Я мимохідь зазначила, що для подолання цього рубежу дівчата не дарма напихають кишені булочками та хлібом, під'їдаючи між плановим прийманням їжі, після фізичних вправ та практики. Ось і зараз, у однієї в роті огризок яблука, а друга ховає у кишеню шматок пряника.
Але похвала робить неймовірні речі, і коли на мене обрушилася снігова круговерть, крізь яку було складно розглянути оточуючих, я щасливо посміхнулася. А ось, що можна створити з мого вогню, я обов'язково уточню у проректора ввечері.