Частина 34 Нав'язані подруги

Стильний комбінезон, одягнений на голе тіло, дещо неймовірний сачок у моїх руках, чомусь із брезенту, і проректор переді мною. Теж у комбінезоні та з дивним металевою жердиною в руках.
Лібідо і розум відразу влаштували бійку, поки я з подивом розглядала дивну емблему на спині у мага.
Там була вишкірена морда якоїсь тварини, перекреслена жирною червоною рисою навскіс.
"Напевно, тварина" - подумала я, і покосившись на сачок, уточнила у спини, - а ми хто зараз?
- Зберися, Любаша! – Не повертаючи голови повідомив проректор, – ми служба з вилову шалених…
«Тварин» - радісно заплескали в голові таргани, розлякавши і лібідо, і розум.
- Злочинців, - закінчив проректор, а я, зовсім несподівано для себе, заголосила: Перла!
Від цього крику й прокинулась.
У мене перед носом пурхала фея, і нахабно дула в дудку. Чи то була труба?
Я, не зовсім прийшла до тями від дивного сну, схопилася з ліжка, і спробувала поскаржитися.
- Вставай, труба кличе! – перебила мене фея. – На тебе чекають великі справи!
Я прикусила язика, з кришталевою ясністю згадавши емблему та сачок.
- А тебе?
- А мене, ліжко, бо я всю ніч дуже продуктивно працювала! Давай, давай, ти дівчинка здорова, сама на сніданок дійдеш і навчання-світ освоїш, - вона солодко позіхнула і вказала пальчиком на двері, - у тебе пів години в запасі, щоб не залишитися голодною.
День закружляв шаленою білкою, мені навіть не було часу думати про розслідування, стільки всього навалилося.
По-перше, до мене намертво прилипли дивні перевертні-підлітки.
Чи вони адаптувалися, чи стабілізувалися, але коли я в столовці з'явилася, вони синхронно в мій бік голови повернули і повітря втягнули.
Я навіть спіткнулася від несподіванки, бо приміщення було великим, запахів витало тут неміряно, а вони, як сиділи у своєму кутку, так і сидять. Сидять, дивляться, і нюхають у моєму напрямку.
Жах! І порадитися нема з ким. Перла спить, проректор мовчить, мабуть, теж завалився у своє шикарне ліжко, заїжджений феєю.
Тут же заскребло всередині таке гаденьке почуття, але розростись йому не дали дівчата, що схопили склянки з какао, і рвонули до мене за стіл.
Я якраз тацю з яєчнею і м'ясним пирогом на стільницю опустила. А вони хоп, і навпроти сидять.
У мене апетит відразу помер у муках бажаного і дійсного.
Бажаним було виявитися подалі від лисячих мордичок, а дійсним, - моє небажання на більш тісне знайомство з перспективою стати друзями.
- Ти нам дуже подобаєшся, - повідомила Піггі, облизуючи тонкі губи вузьким язичком. І хоч вони й були практично однаковими, але у цієї дівчини очі відливали слабкою жовтизною, у той час як у Твіггі, вони крижано виблискували, нагадуючи ті самі голки поморозі в печерах Сільвера.
- Дуже подобаєшся, - погодилася з товаркою Твіггі, блиснувши на мене поглядом, - від тебе так смачно пахне.
- Випічкою, - перебила її перша.
Я навіть спробувала принюхатися, бо пиріг навіть відкусити не встигла.
Твіггі кивнула і спробувала відважити комплімент, клацаючи пальцями, - так, точно, ваніллю, корицею, кардамоном, - вона скосила очі на сестричку, семафорячи, що її пізнання закінчуються.
- Загалом ти така апетитна, давай дружити! - Увігнала мене в повний ступор Піггі.
- Апетитна? - Перепитала, внутрішньо жахаючись. Точно з'їдять і не зможуть подавитись.
- Як пампушка, - закивала Твіггі, - хочеться притиснутися і облизати!
Піггі, зреагувавши на мій вираз обличчя, напевне зрозуміла, що щось не так, і обережно поправила сестру, - ти маєш нас у своєму розпорядженні, ти приваблюєш і тебе хочеться захистити!
– Від кого? - Ікнула, відсуваючи тацю від себе. Апетит здох, істерика накочувала десь усередині, намагаючись вирватися і поховати під сплеском вогню все й усіх.
- Від товстих обставин, - хихикнула блакитноока, - дякую за пиріг, це щось неймовірне, ніколи такого смачного не їла.
Вона відразу заштовхала в рпащу мій сніданок, я навіть озирнутися не встигла, як тарілка блищала чистотою.
- То це ви алегорично описували своє ставлення до мене?
- Іншомовно? Ага, так! Ми не завжди порівнюємо слова та поняття, складно поки що. – Жовтоока спритно простягла руку і погладила мою долоню, що лежала на розі столу.
Я в останній момент стрималася, щоб не відсмикнути руку, не схопитися і не помчати в незримі далі від такого наполегливого бажання "дружити". Ще й неспокійно мені було від того, що може я все не так розумію. З їхніми спробами порозумітись, краще три рази перепитати.
- Ми можемо спробувати потоваришувати, - нарешті видавила з себе, - нам час, а то спізнимося.
При всьому моєму старечому пофігізмі, до кінця дня я прибувала на стадії – всіх порву і покусаю.
Гіта та Зіта, тьху ти, Твіггі та Піггі, наче приклеїлися. На всіх лекціях прикривали мені спину, коли вони спробували на першій парі сісти з двох боків від мене, бо я сиділа на останній парті, то в мене почали смикатися обидва ока одночасно.
- Я поступлюся, - пробелькотіла я в той момент, розуміючи, що тріо на останній парті викличе непотрібні запитання не лише у викладача. На нас і так уже почали коситися.
- Ой, а наші замори знайшли собі матусю, - єхидно прокоментувала те, що відбувалося, та сама відьма, яка з літа визначила приналежність феї до королівського роду.
Добре, що парта передостання була порожня. Місць в аудиторіях було набагато більше, ніж нас.
Тому мені доводилося уважно слухати лекторів, мороз, що пробирав зі спини, не давав розслабитися і валяти дурня.
У голові роїлися думки, припущення та не злі, тихі слова. Це справді було схоже на переслідування нерозумної дитини, років трьох – п'яти, коли головною в житті є мати.
Умовляння себе нічого не дали. На фізичній підготовці на фініш я прибігла першою з жіночої статі, з сестричками, що сидять на п'ятах. Навіть не знаю, чи сили в мені було багато, бо сьогодні проректор не змусив зливати її в колону, чи дурі.
- Молодці, дівчатка! - похвалив побитий міллю старий, відповідальний за нашу дресуру.
А в мені так і мерехтіло роздратоване виття з минулої посвяти, і не висловлена ​​обіцянка побігати ще неодноразово.
Почувалася загнаним конем і на третій поверх вежі ледве виповзла, відбившись від пропозиції сестричок робити домашні завдання разом.
Перли в кімнаті не було. І хоч втома валила з ніг, у душ я все ж себе випхнула стусанами. Спогади про те, чим і як інтенсивно я пахну для перевертнів, штовхало та надихало.
- За що це мені? – стогнала я під тугими струменями, що хльостали по спині та дупі.
Не зважаючи на голод, на вечерю не пішла. Впала на ліжко, і лежачи, почала переглядати завдання.
Коли останній зошит упав поруч на покривало, і я вирішила, що на сьогодні все, переді мною з повітря вивалилася фея.
- Так, Любашо, вперед, з піснею!
- З якою піснею?! – Я почала закипати практично одразу.
- Ми наш, ми новий світ збудуємо, - хихикнула фея, яка навіть вигляд не змінила на крихітний, так і блищала своїм людським розміром, не побоюючись, що її можуть застукати.
- Не хочу, - верескнула я, - будувати! - Намагаючись залізти під ковдру.
- А Альваліс баранячі реберця замовив, розтягай з рибою, і пиріг з вишнею!
Я проковтнула голодну слину, глянула вовком на фею, і полізла з-під ковдри, бурчачи, що Перла не звичайна фея, а фея спокуси.
Так нас і забрав проректор через портал, мене, яка бурчить, і її, яка регочє безупину.